Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 77

— А зараз,— 'сказав Кролик ще за десять хвилин,— ми маємо бути, як я гадаю, біля... чи ми збочили трохи правіше, ніж я гадав?..

— Дива та й годі! — сказав Кролик ще за десять хвилин.— Чого це в тумані все здається однаковим? От сміхота! Ти помітив це, Пуше?

Пух сказав, що помітив.

— Наше щастя, що ми так добре знаємо свій Ліс, а то могли б заблукати! — сказав Кролик ще за годину.

І він засміявся так безтурботно, як може засміятися лише той, хто знає свій Ліс так чудово, що не може в ньому заблукати.

Паць бочком, бочком непомітно відстав і підкрався до Пуха ззаду:

— Пуше! — прошепотів він.

— Що таке, Пацю?

— Та нічого,— сказав Паць і вчепився Пухові за лапку,— Мені просто захотілося бути ближче до тебе.

.......................................

Коли Тигра перестав чекати, що друзі його знайдуть, і коли він стомився гуляти сам, без нікого, кому б він міг сказати: "Ну, чого ж ви? Гайда!" — тоді він вирішив, що треба повертатися додому.

Так він і зробив.

Перше, що сказала Кенга, зустрівши його, це: "А ось і наш любий Тигра! Ти прибіг саме вчасно: треба пити риб'ячий жир!" І вона налила йому повну чашку.

Крихітка Ру гордо сказав: "А я свій уже випив",— і Тигра, проковтнувши все без передиху, сказав: "І я свій теж".

Після цього Тигра й Крихітка Ру стали подружньому штовхати один одного, і Тигра ненароком перекинув один чи два стільці, а Крихітка Ру ненароком — за компанію — перекинув ще один стілець, і Кенга сказала:

— А йдіть-но побігайте!

— А де нам бігати? — спитав Крихітка Ру.

— Підіть назбирайте мені шишок на розпал,— сказала Кенга й дала їм кошик.

І вони слухняно пішли до Шести Сосен і почали жбурляти один в одного шишками. За цією розвагою вони геть забули, чого сюди прийшли, і, забувши під деревом кошик, подалися додому обідати.

Обід уже кінчався, коли двері раптом прочинились і до кімнати зазирнув Крістофер Робін:

— А де Пух? — спитав він.

— Тигро, голубчику, а де Пух? — спитала Кенга.

Тигра почав пояснювати, що з ними трапилося, а Крихітка Ру почав пояснювати про свій Печивний Кашель, а Кенга почала їх умовляти не говорити разом. Отак і спливло багатенько часу, перш ніж Крістофер Робін уторопав, що Пух, Паць та Кролик блукають десь у тумані серед Лісу.

— Смішняки! — прошепотів Тигра на вухо Крихітці Ру.— А ось Тигри ніколи не можуть заблудитися!

— А чому вони не можуть, Тигро?

— Не можуть, і все,— пояснив Тигра.— Такі вони вже є.

— Отже,— сказав Крістофер Робін,— треба йти їх шукати. Ясно? Ходімо, Тигро.

— А можна, я теж піду їх шукати? — благально спитав Крихітка Ру.

— Тільки не сьогодні, мій любий,— сказала Кенга.— Нехай іншим разом.

— Ну, гаразд. А якщо вони заблудяться завтра — можна, я їх тоді розшукаю?

— Подивимося,— сказала Кенга.

І Крихітка Ру, який чудово знав, що це означає, пішов у куточок і почав тренуватися в стрибках. По-перше, тому, що мав бажання потренуватись, а по-друге, тому, що не мав бажання, аби Крістофер Робін і Тигра помітили, як йому гірко, що його не взяли.

......................................

— Хоч як це дивно,— сказав Кролик,— але ми умудрилися заблудитися. Це факт.