Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 71

Та Вінні-Пух уже притяг найбільшу каменюку, яку лиш спромігся підняти, і перехилився над водою, тримаючи її в лапах.

— Я її не кину, я її просто впущу, Іа,— пояснив він.— Так я точно не промахнуся, тобто я хочу сказати, що так я не потраплю в тебе. Можеш ти на хвилину перестати крутитися, бо це мені заважає?

— Ні,— сказав Іа-Іа.— Мені подобається крутитися.

Кролик відчув, що час йому взяти на себе командування.

— Слухай, Пуше,— сказав він,— коли я скажу "Давай!", ти впускай каменюку. Чуєш, Іа, коли я скажу "Давай!", Пух упустить свою каменюку.

— Щиро тобі вдячний, Кролику, але вірю, що про це я дізнаюся й без тебе.

— Пуше, ти готовий? Пацю, посунься трішечки вбік, ти йому заважаєш. Ру, відступися назад. Ну, всі готові?

— Ні,— сказав Іа-Іа.

— Давай! — скомандував Кролик.

Пух упустив каменюку. Почувся лункий сплеск, й Іа-Іа... зник.

Настала хвилююча мить, особливо для тих, що були на мості. Вони напружено вдивлялися у воду... І навіть Пацева паличка, яка в цей час випливла трохи попереду Кроликової палички, не втішила їх так, як можна було сподіватися.

А трошки згодом — саме тоді, як Вінні-Пух уже почав думати, що, мабуть, він обрав не ту каменюку або не ту річку, або ж не той день для своєї Блискучої Думки,— біля самого берега вигулькнуло щось сіре... Поволі воно все більшало й більшало... і нарешті стало ясно, що то Іа-Іа виходить з води.

Із радісним криком всі кинулися до нього і так дружно й завзято тягли його й підштовхували, що невдовзі Іа твердо став на сухе.

— Ой Іа, який же ти мокрий! — сказав Паць, помацавши ослика.

— Молодець, Пуше, — великодушно сказав Кролик.— Що правда, то правда: нам з тобою спала таки непогана Думка!

— Яка ще там Думка? — спитав Іа-Іа.

— Отак прибити тебе до берега.

— Прибити? Мене? — здивувався Іа-Іа.— Мене? Прибити? То ви гадаєте — мене прибили? Га? Та я просто пірнув! Пух пожбурив на мене велетенську каменюку, і, щоб вона, бува, не гепнула мені на груди, я пірнув і поплив до берега.

— Це неправда, ти не жбурляв,— прошепотів Паць Пухові, щоб утішити друга.

— Мені теж так здається,— схвильовано озвався Пух.

— Іа-Іа — він завжди так,— сказав Паць.— А я особисто вважаю, що ти придумав якнайкраще.

Це трохи втішило Пуха, бо коли ти Ведмідь із тирсою в голові й думаєш про справи, то іноді виявляється, що думка, яка здавалася тобі дуже розумною, поки вона була в тебе в голові, стає зовсім не такою, коли вона виходить назовні й на неї дивляться інші. Чи так це, чи ні, але Іа-Іа був щойно в Річці, а тепер його там не було, отже, нічого поганого Пух не вчинив.

— Як же ти туди впав? — спитав Кролик, витираючи ослика Пацевим носовичком.

— Я не впав,— відповів Іа-Іа.

— Але ж як ти...

— Мене пхнули,— сказав Іа-Іа.

— Ой,— зацікавлено писнув Крихітка Ру,— тебе хтось штурхонув?

— Мене хтось пхнув. Я стояв на березі Річки й думав. Завважте — думав! — якщо хоч хтось із вас тямить, що означає думати. І раптом я відчув, що мене страшенно пхнули.

— Ой Іа! — зойкнули всі в один голос.

— А ти певен, що ти не посковзнувся? — розсудливо спитав Кролик.