Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 30

Гарно ведмедеві! Тричі — ура!Пухові слава! Шум-трія-ра!Що нам морози,Погрози, прогнози(А також і занози),-Лиш медом помажте мене.Ура!Крізь хугу й заметЯ піду уперед,Лиш лапки гарненькоВмочіть мені в мед.Хай живе Вінні-Пух! Гей, ура!Слава Пухові! Гей, дітвора!Добре під'їв він. Пора!..

Пухові так сподобалася ця пісенька, що він співав її цілу дорогу, поки йшов Лісом.

"Але якщо я співатиму її довше,— раптом подумав він,— то саме наспіє час попоїсти чогось смачненького, і тоді останній рядок "Добре під'їв він. Ура!.. "буде неправильний.

Тому Пух замугикав пісеньку без слів.

Крістофер Робін сидів на порозі й натягав свої Похідні Чоботи.

Тільки-но Пух побачив Похідні Чоботи, він ураз зрозумів, що незабаром має трапитися Пригода, тож він хутенько злизав з губів рештки меду і підтягнувся, як тільки міг, щоб показати, що він готовий до всього.

— Доброго ранку, Крістофере Робіне! — загукав він.

— Привіт, Війні-Пуше. Ніяк не натягну оцього чобота.

— Кепська справа,— сказав Пух.

— Ти, будь ласка, уприся мені в спину, щоб я, бува, не перекувицьнувся догори ногами, коли потягну надто сильно.

Пух сів і міцно-міцно вперся лапками в землю, а спиною міцно-міцно вперся у спину Крістофера Робіна; Крістофер Робін, у свою чергу, міцно-міцно вперся у спину Пухові й почав міцно-міцно тягти-натягати свого чобота, аж поки нарешті таки натягнув.

— От і готово,— сказав Пух.— Що будемо робити далі?

— Підемо в експедицію. Усі,— сказав Крістофер Робін. Він звівся на ноги, обтрусився і додав: — Дякую, Пуше.

— Підемо в ех-спотикцію? — з цікавістю перепитав Пух.— Здається, такого я ще не бачив, не чув і не їв. А де вона, ця ех-спотикція?

— Експедиція, дурненьке ведмежа. Не "ех", а "е-к-с", розумієш, "ка-ес"!

— А-а,— сказав Пух.— Ясно.

Та насправді йому нічого не було ясно.

— І в експедиції ми мусимо не спотикатися, а шукати й відкрити Північний полюс.

— А-а! — знову сказав Пух.— Ясно. А що таке Північний полюс?

— Ну, це така штука, яку відкривають,— недбало сказав Крістофер Робін, який і сам до пуття не знав, що ж то воно за штука.

— А-а, ясно,— сказав Пух.— А ведмедям можна його відкривати?

— Авжеж, можна. І Кроликові, і Кензі, і всім, усім, усім. Бо ж це — експедиція. А експедиція означає, що всі йдуть одне за одним, як на параді. Ти б краще попередив усіх, щоб збиралися, доки я почищу рушницю. І ще треба не забути провізію.

— Про кого не забути?

— Не про кого, а те, що їдять.

— А-а! — зрадів Пух.— А мені почулося, ніби ти сказав про якусь Візію. Тоді я піду та попереджу їх усіх.

І він почалапав геть.

Першим, кого зустрів Пух, був Кролик.

— Привіт, Кролику,— сказав Пух.— Це ти?

— Це я, але пограймося, ніби це не я,— сказав Кролик.— Подивимося, що з того вийде.

— Я маю для тебе доручення,— сказав Пух.

— Гаразд, я передам його Кроликові, — сказав Кролик.

— Ми всі вирушаємо в ех-спотикцію разом із Крістофером Робіном.

— І Кролик теж? А що таке... ну оте, що ти сказав?

— Ну, такий собі парад чи що,— сказав Пух.

— Он як?! Парад! — сказав Кролик.

— Угу,— підтвердив Пух.— І ми повинні відкрити Полюск... чи, може, Молюск? Одне слово, щось там відкрити.