Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 31
Алан Александер Мілн
— Відкрити? Усі ми? — сказав Кролик.
— Усі, всі. А головне, не забути про... ну, про те, що їдять. Бо раптом нам їсти захочеться!.. Тепер я подамся до Паця, а ти перекажи все Кензі, гаразд?
Пух попрощався з Кроликом і заквапився до пацевої хатки.
Паць сидів на ґанку і, заплющивши очі, гадав на ромашці, аби точно дізнатися — любить, не любить, плюне чи поцілує. Вийшло, що плюне, і тепер він силкувався згадати, на кого ж він загадав, — тільки б не на Пуха.
Цієї миті перед ним і вигулькнув Пух:
— Гей, Пацику! — захекано сказав Пух.— Ми йдемо в ех-спотикцію. Усі, всі. І беремо про... про... їзію. Одне слово, харчі. Треба щось там відкрити.
— Що відкрити? — злякано спитав Паць.
— Та щось таке, що відкривають.
— Не дуже люте?
— Крістофер Робін нічого не казав про лютість. Він тільки сказав, що в нього є, як його... е... е... ко... си...
— "Коси" я не боюся, — серйозно сказав Паць.— Я боюся тільки вовка. Та якщо з нами йде Крістофер Робін, тоді я зовсім нікого не боюся!
Незабаром усі-всі зібралися біля хатки Крістофера Робіна, і "ех-спотикція" почалася. Попереду виступали сам Крістофер Робін і Кролик, за ними Паць та Пух, далі Кенга з Крихіткою Ру в кишені й Сова, ще далі — Іа, а в самому кінці, витягнувшись довгою вервечкою, тюпали всі Кроликові Родичі та Знайомі.
— Я їх не запрошував,— ніби між іншим пояснив Кролик.— Вони самі взяли та й прийшли. Вони завжди так. Нехай собі спотикаються в самому кінці, за хвостом Іа.
— Мушу сказати,— озвався Іа,— що це неподобство. Ось що це таке! Я взагалі не збирався йти в цю... е... е... скопицію... чи як там Пух її назвав. Я прийшов тільки з почуття обов'язку. Та все ж, бачте, я тут, і якщо я повинен іти в кінці е... е... зкопитії — ви розумієте, про що я кажу,— то й дозвольте мені йти в кінці. А коли я щоразу, як мені захочеться трохи посидіти й відпочити, матиму клопіт розчищати собі місце від цієї дрібноти — Кроликових Родичів та Знайомих, то це вже буде не е... е... ступиція — чи як там на неї кажуть, — а просто метушня й мішанина. Ось що я мусив сказати.
— Я розумію Іа-Іа,— сказала Сова.— Якщо ви мене спитаєте...
— Я нікого ні про що не питаю,— перебив її Іа-Іа.— Навпаки, я сам усе всім пояснюю. Можете шукати Північний полюс, а можете відпочивати, сидячи на мурашнику. Мені байдуже.
Та тут з переднього ряду колони залунали вигуки.
— Уперед! Уперед! — кричав Крістофер Робін.
— Уперед! — гукали Пух і Паць.
— Уперед! — підгукувала їм Сова.
— Рушили! — сказав Кролик.— Я мушу бігти.
І він пострибав попереду "ех-спотикції", щоб крокувати поруч із Крістофером Робіном.
Так вони вийшли в похід до полюса. І по дорозі всі весело гомоніли про се та про те — всі, окрім Пуха, який саме складав пісню.
— Ось і початок,— сказав він Пацеві, коли початок був готовий.
— Початок чого?
— Моєї пісні.
— Якої пісні?
— Цієї самої.
— Якої?
— Якщо ти послухаєш, то все почуєш.
— А звідки ти знаєш, що я не слухаю?
На це Пух не знайшов, що сказати, і тому почав співати:
