Читать «Молодший брат сонця (на украинском языке)» онлайн - страница 12

Одного дня, повернувшись надвечiр, з приємнiстю вiдзначив, що настрiй у Террi покращав. Очi поблискували, обличчя посвiтлiшало, хоча в голосi та жестах вiдчувалася нервознiсть.

- Ах, шкода, що ти не прийшов трохи ранiше!

Девiд втомлено сiв у м'яке крiсло, запитливо поглядаючи на дружину.

- Цiкаво, що це пiдняло тобi настрiй?

- Я дивилася транспланетну передачу. В усьому свiтi таврують ганьбою правителiв Пiвденної Республiки...

- I все?

- Нi, тебе разом з ними. - В її голосi звучала зловтiха. - Змова проти миру, виклик людству... Нi, це треба було почути!

- Значить, Вiра не припинила...

- I не припинить, дохи ви з генералами будете робити що пекельну справу. Молодчина Вiра!

Террi сподiвалася, що вiн схопиться, вибухне гнiвом i на Вiру, й на неї, але Девiд навiть не спохмурнiв. Сидiв, заклавши ногу на ногу, i спокiйно, майже з замилуванням дивився на неї.

- Ти... чого так дивишся? - розгубилась Террi.

- В пiднесеному настрої ти дуже гарна, - усмiхнувся Девiд. - Кожна риса обличчя оживає, вся так i пашиш енергiєю.

Рвучко пiдхопився й мiцно притиснув її до себе.

- Так ти вважаєш... - пручалася Террi, вiдхиляючи голову. - Ти вважаєш, що то марна балаканина?

- Не тривожся, люба, все йде, як i належить.

Вона була зовсiм спантеличена: хiба розгадаєш цього хитрого впертюха? Визволилась з його обiймiв i, щось бурмочучи, пiшла до кухнi накривати стiл для вечерi. Всупереч усяким сподiванням Девiд цiлий вечiр був у хорошому настрої, жартував, навiть анекдоти розказував. Уже вимкнувши свiтло, сказав серйозно:

- Все-таки люди можуть порозумiтися.

Вона промовчала, дивлячись на стелю, вкриту мереживом свiтляних плям. Кого вiн має на увазi? Якщо її та його,- то яке ж тут порозумiння? "Все йде, як i належить..." О, вона знає, що в бетонованому пiдземеллi вже стоять десятки тих пекельних пiрамiд, i расистськi верховоди потирають руки... "Все йде, як i належить..." Отже, вiн закiнчує програму? I цей диявольський план завершиться успiхом? Але ж люди можуть порозумiтися, адже ж можуть...

- Слухай, - нарештi обiзвалась Террi. - Ось ти сказав, що можна порозумiтися.

- Авжеж, люба, хiба ж даремно природа подарувала людинi такий потужний мозок?

- Подарувала... - В голосi Террi чулася iронiя. - Може, й сама не рада.

- Чому?

- В дуже багатьох мозок тiльки й вигадує, як би завдати шкоди, а то й зовсiм знищити цю саму природу...

- Е... ти дуже песимiстично дивишся на... учених.

- Облишмо цю тему, - раптом сказала Террi. - Я хочу домовитися з тобою про iнше.

- Про що? - насторожено обiзвався Девiд i подумав: чи не хоче Террi виїхати з острова?

- Давай усi твої пiрамiди - отам у пiдземеллi - знищимо!

- Що ти сказала? - Девiд пiдвiвся й сiв у постелi, не вiрячи своїм вухам. - Чи я не те почув?