Читать «Прекрасна чаклунка» онлайн - страница 224

— Це ж Петер Кукан, хай буде прокляте його ім’я, навчив нас вірити насамперед свідченню своїх чуттів. Чи може бути переконливіше свідчення його зради, ніж погляд на оце дерево, що стало велетенською шибеницею, та на мертві тіла наших братів і сестер?

— Не може! — відповіли веритарії понурим хором.

— Чи можна собі уявити, — провадив Медард, — підступнішу брехню, ніж брехня Куканова, коли він запевнив нас у смерті Вальдштейна, хоч не вбив його, як твердив, а навпаки, запродав нас йому?

— Не можна! — вигукнули веритарії.

— Чи заслужив він за це якнайсуворішої кари? — спитав Медард.

— Заслужив, — відповіли веритарії.

— Значить, засуджуємо його на смерть?

— Засуджуємо!

— А хто зголоситься виконати цей вирок?

— Я, — сказала прекрасна чаклунка Лібуша Кураж, і настала хвилина розгубленого мовчання.

— А ти усвідомлюєш, сестро, — спитав Медард, — за яке завдання, нелегке й для дужого чоловіка, хочеш узятись?

Лібуша Кураж кивнула головою.

— А маєш уявлення, як це зробити?

Лібуша витягла з-за пояса кинджал і замахнулась ним.

— Отак, — сказала вона. — Поїду до Італії, розпитаюсь там, як попасти до Страмби, й переб’ю йому весілля.

— Заріжеш його?

— Заріжу, — підтвердила Лібуша.

Це були прості, але ваговиті слова. Веритарії відгукнулись на них схвальним шепотом, але враз озвався глузливий голос шевальє де ла Прері:

— Спокійно, дами й панове. Будь ласка, трохи логіки. Коли на нас упаде нещастя, ми в розпачі можемо зректися всього: життя, вітчизни, кохання, родини, друзів, становища; тільки логіки не слід би зрікатися, бо поки держатимемось логіки, ми вбережемось від дурної легкодухості й кінець кінцем не зречемося жодної з тих добрих речей, які я щойно перелічив. Тому я пропоную не забувати про логіку навіть тепер, коли свідчення наших чуттів, як тут було дуже гарно сказано, підтверджує, що ми стоїмо коло дуба, обвішаного трупами. Це факт украй смутний і жахливий, одначе, дами й панове, з нього не можна виснувати нічого, крім його реальності. П’єр де Кюкан. до сьогоднішнього ранку святий, умить став негідником, бо виявилося, що Вальдштейн, якого він вважав за мертвого, живий. Але хіба П’єр не міг помилитися? Хіба не бувало такого, що людина, яку вже клали в труну, оживала? Ви твердите, ніби П’єр запродав вас Вальдштейнові? А дурнішого ви нічого не змогли придумати? Що б він за вас, злиднів, одержав? Коли Вальдштейнові закортіло вас вимордувати та перевішати, йому не треба було для цього купувати вас у Кюкана. Ох, люди, люди, ваш настрій мінливіший, ніж погода в квітні. Апостол правди, яким був П’єр де Кюкан, тепер, по-вашому, став брехуном. Та коли він брехун, то брехня і отой його шлюб із принцесою Лінденбурзькою! Як ви тоді можете вірити, ніби він поїхав до Італії, щоб там одружитися з тією гарненькою принцесочкою? А те, що шведи хочуть посадити його на чеський трон, — теж брехня? Трохи логіки, дами й панове, трохи логіки!