Читать «Прекрасна чаклунка» онлайн - страница 213

І герцог з жартівливою галантністю, приклавши три пальці до грудей, сидячи низько вклонився Петрові, але в ту ж мить болісно скрикнув. Обидва бовдури коло барабана, Вальдштейнові охоронці, схопились, та оскільки вони були дурні, а до того ж смолоскип у залізному ріжку світив тьмяно, то спочатку не зрозуміли, чому їхній пан зойкнув. А винен був отой кажан, що влетів до катівні з каміна, наткнувся на якусь невидиму стіну навколо Лібуші й безвладно впав додолу. Але він не вбився, бо, як тільки ввійшов Вальдштейн, почав з великими зусиллями повзти до нього, підсобляючи собі кігтиками на крилах та на задніх лапках, а як доповз, то вгородив гострі, мов голки, зуби в його лівий замшевий чобіт. Не перестаючи кричати, Вальдштейн силкувався струснути кажана, відкинути його правою ногою. Аж тоді обидва телепні з пістолями в руках збагнули, що сталось, та було вже запізно: меткіший за них Петр вихопив шпагу, зігнувшись підскочив до герцога, сховавшись за ним від пістолів охоронців, приставив йому вістря шпаги до горла й сказав:

— Накажіть відв’язати цю жінку, а то простромлю вас.

Охоронці в розпачі, бо добре знали, що їхні голови в куди більшій небезпеці, ніж герцогова горлянка, затупцялись на місці й почали жалібно просити в герцога вказівки, що робити, бо як же виконати його наказ і влучити пана Куканя в ноги, коли ті ноги прикриті герцоговими ногами та кріслом?

З-під вістря шпаги, яке Петр приставив герцогові до ямки між ключицями, виступила крапелька крові, бо Петр, щоб переконати Вальдштейна, натиснув сильніше.

— Відв’яжіть її, — сказав герцог.

Обидва бовдуряки з намальованими вусами, нещасні, розгублені, хвилину тупо перезирались. Та коли Вальдштейн повторив свій наказ голосом, у якому бриніли й біль і страх, вони раптом наважились, ухопили мотуз, перекинутий через коловорот, і відв’язали його кінець від кілочка в стіні. Потім спустили Лібушу так рвучко, що вона просто впала додолу.

— Відв’яжіть мотузку від руки, — сказав Петр.

Вони послухались.

До Вальдштейна вже трохи вернулось самовладання.

— Ну, а далі що? — спитав він. — Вона непритомна. Як ви збираєтесь утекти вдвох із Праги, з Чехії, кудись, де я вас не дістану? Ви будуєте своє майбутнє на тому, що лоскочете мене під бородою. Але до чого це приведе? Господи, як подумаю, що ви вже вдруге нападаєте особисто на мене, то й сам не знаю, що Зроблю з вами, коли це все скінчиться. Моліться богу, щоб він віддалив…

— Ту хвилину, коли ви дістанете змогу поквитатися зі мною? — докінчив за нього Петр. — Це я вже чув від вас, пане герцогу, ви повторюєтесь. І не тільки в цьому, а ще й у тому, що весь час допускаєтеся дрібних помилок. У Регенсбурзі ви дали мені змогу перемогти, бо не прописались у ратуші. А тут я виграв завдяки тому, що ви вбезпечили себе тільки оцими двома охоронцями.