Читать «Прекрасна чаклунка» онлайн - страница 212

— Не розумію вас, пане герцогу.

— Ви нібито не знаєте, що ви претендент на чеський королівський трон?

Петр якусь хвильку помовчав.

— Таки не знаю.

— Ви нібито не знаєте, що цього прагнув король Густав-Адольф, а тепер цього прагне й шведський регентський уряд?

— Таки не знаю.

— Ви нібито не знаєте, що кардинал Рішельє, справжній володар Франції, прихильно ставиться до цього вибрику покійного Густава-Адольфа?

— Таки не знаю.

— І що отець Жозеф домігся згоди римського папи на це?

— Таки не знаю.

— І що папа, аби ви не були зовсім без титулів, відновив герцогство Страмбу, так що ви, пане Кукань, тепер справжніший страмбський герцог, ніж я — мекленбурзький?

— Таки не знаю.

— Твердите також, ніби не знаєте, що знову зробити вас герцогом треба було насамперед для того, щоб ви могли одружитися з однією симпатичною молодою принцесою, яку ви визволили з рук розвеселених Голькових солдатів?

— Таки не знаю.

— Ви наважитесь твердити також, ніби не знаєте, що для вас і для тієї принцеси, гарної, тільки, на жаль, трохи надміру довгоногої, в Страмбі опоряджають палац Гамбаріні, щоб ви мали де пробути медовий місяць, бо старий герцогський палац уже валиться?

— Таки не знаю.

— Здається, справді не знаєте, — відзначив Вальдштейн, — бо коли я сказав вам про герцогську донечку, ваші очі ожили, а щоки зашарілись. Це помітила й сердешна Лібуша Кураж — вона з досади скривилася й засопіла, хоч, підвішена за одну руку, напевне терпить жахливий біль. Але не відхиляймось від суті справи, любий пане Кукань з Куканя. Отже, вашу долю вирішено без вас. У цьому, певне, був досить мудрий намір: щоб ви сиділи тихо й не втручались у власні справи, а коли все прогоріло б, як найчастіше буває з такими проектами, щоб ви не мали ніяких претензій. Міркування досить прості й розумні. Та що вдієш: я вже про все вам сказав і в усе вас утаємничив, а тим самим проголосив над вами вирок.

— Справді, — погодився Петр. — І я дякую вам за відвертість, із якою ви мене втаємничили в інтриги такі таємні, що вони дійшли до слуху того, кого стосувалися, аж коли гру було вже дограно. Бо гру справді дограно, і переможець цього разу ви. Я бачу, ви справді вірите в ті байки про мою кандидатуру на трон королівства чеського й не вбачаєте нічого абсурдного в тому, щоб засновником нової династії після вимирання Пршемисловичів та скинення Габсбургів став Петр Перший, герцог Страмбський. У такому разі ви дійсно не можете зробити нічого розумнішого, ніж зняти голову з того зухвалого Петра. Бо ви добре знаєте, що якби за допомогою шведів, а може, як ви сказали, й французів, та ще, додам я, моїх веритаріїв я сів на трон, тоді вам, пане герцогу, кепсько довелось би в цій країні, найкращу частину якої ви загарбали для себе.

— Ви маєте на увазі Фрідландське герцогство? — спитав Вальдштейн. — Ет, не за це я боюсь. Якби йшлося тільки про Ічин, гарне містечко, що під моїм урядуванням навдивовижу розцвіло, та Мніхово Градіште, та Люберец, та все, що там іще належить до того невеличкого чеського герцогства, я дав би вам, пане Кукань, спокій. Але я повинен усунути вас із куди поважнішої причини: адже претендентом на чеський королівський трон є насамперед я сам, ваш щирий слуга Альбрехт-Вацлав-Евзебіус із Вальдштейна.