Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 5

Ольга Володимирівна надула губки. Зовсім не ображено, на чоловіка вона ніколи не ображалася. Але продовжувала настоювати:

— Я не хотіла турбувати тебе через всілякі нісенітниці, але… Це вже над моє розуміння, повір. І далеко не вперше. Я вже також починаю боятися.

— Чого? — Ярижський казав утомлено, опустивши повіки так, ніби не хотів дивитись на дружину, яка нависла над ним виключно симпатичною, але трохи набридливою хмаркою на початку ясно-приємного дня. — Чого вам тут боятися?

— Незрозумілого. Повір, спочатку я сама сміялася з Наді, думала: це в неї нерви. Але коли сама почула… Це просто якийсь містичний жах! Не дивись на мене так. Я всю ніч не спала.

— Це все твої дурепи малограмотні… Навигадували казна що, я ти віриш.

— Дорогенький, у Наді вища педагогічна освіта.

— Значить, моя люба, вона дурепа з вищою освітою.

У цей момент дурепа з вищою освітою якраз зайшла до залу, штовхаючи поперед себе столик-тацю на коліщатках. Запахло кавою, хорошим коньяком, дорогою копчениною. Кирило Іванович ще у вітальні звелів чогось принести — перекусити з дороги саме тут, у домашньому кінотеатрі на першому поверсі. Він одразу пожвавішав, відклав убік пульт дистанційного управління, випростався у кріслі й задоволено потер руки:

— Надю, яких це привидів ти тут бачила?

Прислуга з вищою педагогічною освітою Надя Щукіна зніяковіло поправила фартушок:

— Я… Ольго Володимирівно, не треба було розповідати…

— Ти не крути, а відповідай. — Ярижський швидко вихилив рюмочку коньяку й тепер смачно жував балик. — Ти… м-м-м… Прямо кажи… м-м-м… Що бачила…

— Я не бачила, я тільки чула.

— Ну?

— Вночі в туалеті на другому поверсі, там, де ваш кабінет, хтось спустив воду. А я була в домі одна. Я пішла нагору: вода якось дивно шуміла, ніби булькала. — Розповідаючи, Надя поступово переходила до виразних учительських інтонацій, а Кирило Іванович тільки час від часу задоволено мугикав. Його дружина сіла поруч, на диван, і тепер, слухаючи Щукіну, вони обоє нагадували учнів: розбещеного ледацюгу, чомусь одягненого в пристойний костюм, й уважну відмінницю, тільки через непорозуміння вбрану в несерйозний шовковий халатик.

— Мені вчулись якісь слова, але я не розібрала, які саме. В домі нікого не було. Нікого. Я зателефонувала охоронцеві, він сказав, що також нікого не бачив. Потім два дні все було тихо, а якраз перед приїздом Ольги Володимирівни — знову: шум води, потім булькотіння. Я не полінувалася обійти весь будинок, перевірила все, навіть підвал — нікогісінько! Коли закінчила обхід — нагорі знову хтось спустив воду. І булькотіння — те саме. Наче щось каже. Незрозуміло, нерозбірливо.

— Я також чула! — сплеснула руками пані Ярижська. — І вчора, і позавчора!

— М-м-м… І що ж воно булькотіло?

— Як це — що?

— Ну, слова які? М-м-м… Хоча б приблизно?

Ольга Володимирівна шумно видихнула:

— Не знаю… Мені здалося — французькою.

Ярижський реготнув з повним ротом, але жінки не звернули на його сарказм жодної уваги.