Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 39

За пляшкою. Пасинки долі

Їм з Тюхою було що згадати разом.

Але вони випили мовчки. В холостяцькій квартирі Кінчева з алкогольних напоїв знайшлося лише пиво. Чокнулися різнокаліберними чашками з пивом. Потім старанно закусювали кільками в томаті, вареною ковбасою та ще вчора звареною й розігрітою на олії картоплею, зрідка перекидалися уривчастими фразами:

— Налити ще?

— Я сам…

— Яке тобі краще?

— Однаково.

— А ти, як і раніше… Не їдець.

— Зморився.

У необлаштованому однокімнатному лігві Кінчева кухня виглядала найбільш затишним куточком. А втім, обидва не лише не були розпещеними гарним житлом, але з дитинства не знали ніякого. Їм було що згадати разом.

Але згадували кожен — про себе.

До інтернату Борька мав досить лихих пригод. Все почалося зі смерті мами…

До того вони щасливо жили у великому місті утрьох. Батько був розумний, він працював на заводі в обчислювальному центрі й любив посміятися з «чайників», які «не розуміли елементарного». Що таке елементарне, малий Боря не знав, але досить добре уявляв тих кругловидих телепнів, які з усіх боків оточували батька — високого, спортивного, в красивих окулярах. А мама була талановита, співала й танцювала в театрі оперети. Красуня з пишним темно-рудим волоссям. Завжди яскраво вбрана, і в житті, й на сцені. Часто брала його на репетиції. Казково прекрасні! Музика — завжди весела, люди — тільки привітні, навіть скандали якісь несправжні, театральні, чарівні й дотепні.