Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 21

Голова Аліни неприродно відкинулась, холодна рука упала вниз, зачепивши Надіну долоню зеленим нігтем.

Алінка, вісімнадцятирічна мініатюрна дівчина в акуратному фартушку з оборками лежала на дивані мертва. Відкривши рота й розчахнувши закрижанілі очі.

Надя затулила рота обома руками. Жах заморозив мозок.

Тихим кроком пішла звати хазяйку, яка цілий день не виходила зі спальні. Читала романи й слухала музику.

А Ярижського знову не було вдома.

Чомусь усе погано в цьому домі коїлось без нього.

Зустріч за ґратами

Навскісні промені сонця заливали камеру попереднього ув’язнення, яку тепер симпатично називають СІЗО.

Боря Цокотюха знову попався.

І знову — ні за що.

Добряче набродившись по барвінківських вулицях, раптом побачив того, заради кого сюди й прибув — Кирила Свинаренка. Той сідав у новенький джип. Солідного чорного кольору. І сам увесь такий імпозантний, статечний, просто-таки випромінює ауру впевненості та успішності.

Побіг за ними обома — Кирилом та автомобілем, але тільки й встиг вдихнути повні легені вихлопних газів — шикарний джип стартував по-спринтерському жваво.

Борис не стримався, крикнув услід пару «задушевних» слів, й одразу почув іззаду:

— А чого це ти, пацан, матюкаєшся? У громадському місці!

— Пішов ти на фіг! — Боря ще не охолов. — Яке тобі тут громадське місце?

— Вулиця, — переконано запевнив його незграбний амбал з пісною пикою провінційного проповідника.

Цокотуха так само голосно й відважно виклав йому свою думку про цю вулицю та всіх осіб, які тут знаходяться, а цей мораліст виявився місцевим дільничним міліціонером, що прогулювався по морозцю з двома колегами. Всі троє підступно одягнені в цивільне.

Коротше, за півгодини протокол про злісне хуліганство раніше судимого Б.В. Цокотюхи було закінчено, а сам Борис Веніаминович знову опинився за ґратами. Разом з двома алкоголіками (по всьому видно — давно пустилися берега) та двома крадіями. Старший, добродушний кругловидий селюк просто поцупив у вредного сусіда вулик, давно хотів і собі завести бджілок, молодший, миршавий та прищавий, — досвідчений домушник. З ним і пішла задушевна розмова.

— Нє-а, — ваговито казав він Борі, чухаючи спину, — це ти, братан, помилився. Я всіх місцевих авторитетів знаю. У нас тут ніяких Свинаренків зроду не було. А джип такий тільки у Ярижського.

— Ти щось про нього знаєш?

— Чудак! Хто ж про нього не знає!

Пізнавальну бесіду перервав брязкіт запорів та командирський голос:

— Цокотюха! Ану, на вихід, з речами!

Речей не було.

Довгий темний коридор (спробував би він стати світлим з такими болотяно-зеленими стінами!). Тхне пилом та цвіллю. У спину підштовхує обов’язковий всюдисущий протяг.

Кабінет слідчого — праворуч.

Убого вмебльована наскрізь прокурена кімнатка. За столом — худий сутулий парубійко в темненькому костюмчику. Підняв очкасте обличчя з випнутими губами. Усміхнувся великими білячими зубами:

— Привіт, Барсе!

Боря остовпів.

Навпроти сидів його кращий інтернатський друг Вітька Кінчев на прізвисько Тюха.

— Ну, і діла… не сподівався я… Що ти тут… І… як же?

— І я, Борько, здивований. Аж дах їде до Америки. Ти — рецидивіст? Не сміши!