Читать «Подружжя по сусідству» онлайн - страница 139

Марко мовчки чекає. То он як вони вирішили усе розіграти. Він намагається прорахувати розв’язку. Річард мусить вийти з цього героєм. Вони з Еліс заплатили, знову, заради повернення Кори. Так Анна сказала поліції. Марко не знає, чи вірить вона в це насправді.

Марко не уявляє, що думає про все це детектив.

— І що тепер? — питає Марко.

Ресбак дивиться на нього.

— Тепер, Марко, настав час з’ясувати правду.

Марко раптом починає крутитися в голові, майже паморочитися. Він бачить, що Анна переводить очі з дитини на детектива, у передчутті катастрофи.

— Що? — каже Марко. Він відчуває, як на шкірі починають проступати краплі поту.

Ресбак сідає на стільці навпроти них. Нахиляється вперед і уважно дивиться на нього.

— Марко, я знаю, що ти зробив. Я знаю, що ти забрав дитину з ліжечка й переніс на заднє сидіння машини Дерека Гоніґа трохи пізніше половини першої ночі. Я знаю, що Дерек поїхав до своєї хатини в Катскільських горах, де його було жорстоко вбито за кілька днів.

Марко нічого не каже. Він знає, що саме так Ресбак і вважав увесь цей час, але які докази в нього є? Річард розповів їм про телефон? Цим вони займалися на кухні? Анна розповіла їм про відео? Раптом Марко стає несила дивитися на свою дружину.

— Ось що я думаю, Марко, — каже Ресбак, пояснюючи поволі, оскільки здогадується, що Марко зараз у такому стані, що йому, можливо, буде важко зрозуміти. — Думаю, вам були потрібні гроші. Думаю, ви влаштували викрадення з Дереком Гоніґом, щоб отримати гроші батьків вашої дружини. Ваша дружина, думаю, нічого про це не знає.

Марко хитає головою, не погоджуючись. Він має все заперечувати.

— Щодо того, що було потім, — каже Ресбак, — я не певний. Можливо, ви зможете мені допомогти. Це ви вбили Дерека Гоніґа, Марко?

Марко заводиться з півоберта.

— Ні! Звідки вам прийшло?

Він дуже збуджений. Витирає спітнілі долоні об коліна.

— Дерек зрадив вас, — спокійно каже Ресбак. — Він не приніс дитину на обмін, як ви домовлялися. Він забрав гроші собі. Ви знали, куди він повіз дитину. Знали про хижу в лісі.

— Ні! — кричить Марко. — Я не знав про хатину! Він ніколи мені про неї не казав!

У кімнаті западає цілковита тиша, в якій чутно лише цокання годинника на камінній полиці.

Схлипнувши, Марко ховає обличчя в долонях.

Ресбак чекає, дозволяючи клятій тиші заповнити кімнату. Потім, уже м’якше, додає:

— Марко, я не думаю, що ви планували, щоб усе сталося отак. Не думаю, що ви вбили Дерека Гоніґа. Я думаю, це зробив ваш тесть.

Марко підводить голову.

— Якщо ви визнаєте свою провину, якщо розкажете все, що знаєте, щоб допомогти нам у нашій справі проти вашого тестя, ми, можливо, зможемо домовитися.

— Тобто, домовитися? — питає Марко. Його думки шугають як навіжені.

— Якщо ви допоможете нам, то, можливо, ми зможемо запропонувати вам імунітет від обвинувачень за сприяння викраденню. Я поговорю з прокурором, думаю, що, враховуючи обставини, він погодиться.

Марко раптом бачить надію там, де її не було. У роті в нього пересохло. Він не може говорити. Натомість він киває. Пропозиція звучить непогано.