Читать «Одного разу на Різдво» онлайн - страница 169

— То переїжджай сюди. Будемо сусідами.

Тихенько сміюся. Вона каже це вже вдесяте чи й більше, відколи я приїхала.

— Гаразд, зараз зателефоную на роботу й повідомлю, що не повернуся.

— Ти лише подумай, нам майже по тридцять, — каже Сара.

Вона сидить у затінку, потягує якийсь корисний сік, бо вже на четвертому місяці вагітності. Вони з Люком відклали поки що свої грандіозні весільні плани на користь появи малюка. Між ними все так просто й легко. Вони живуть душа в душу в цьому чудовому будинку на пляжі, а їхні вікна й двері відчинені всьому світові.

Якась частина мене завжди їй заздрила, але я знаю: життя не засипáло її подарунками, Сара всього досягла сама, сміливо приймаючи зміни — вона завжди така.

— Я знаю, ти думаєш, це все жарти, але що тебе там тримає?

Відпиваю шампанського, на якому наполягла для мене Сара.

— Сьогодні в неї день народження, — пояснила вона офіціантці, щойно ми приїхали. — Принесіть їй хорошого вина.

— Уявляєш, що скаже моя мама, коли я повідомлю їй, що залишаю Англію?

Вона киває, дивиться на океан.

— Вона б призвичаїлася. У всіх так. А в неї є твій брат, його родина, — вона втягує соломинкою ще трохи своєї зеленої гидоти та підіймає обличчя. — Що ще тримає тебе там?

— Ну, для початку, моя робота, — відповідаю.

— Яку ти можеш виконувати де завгодно, — додає вона.

Кілька місяців тому я перейшла з колонки про здоров’я. Іронія в тому, що довелося повернутися до моєї добре протоптаної доріжки Тітоньки Триндець. Тільки цього разу то вже стурбовані дорослі, які пишуть мені ще частіше за дівчаток-підлітків. Звісно, я досить кваліфікована для того, щоб дати пораду з приводу найбільш важливого в наші дні. Розлучення, горе, втрата кохання. Я пройшла крізь усе це. Авжеж, тепер у мене цього добра вистачає. Виявилося, що я така популярна серед читачів, що мене попросили вести схожий розділ в одному з недільних видань. Я здивована так само, як і всі навколо. До того ж, я знову пішла вчитися. Вивчення психології допомагає мені поглибити розуміння стану людини — саме так я пояснювала босові доцільність фінансової допомоги для мого навчання. Я дуже люблю вчитися. Сам процес, його організацію, навіть ручки-зошити. Ніколи не думала, що піду в цьому напрямку, але все гаразд. Життя часто так робить, правда? Воно просто спрямовує тебе за новим маршрутом. Але Сара має рацію. Я могла б працювати й навчатися з будь-якого місця. Поки є лептоп і вай-фай, у мене все гаразд.

Чи змогла б я тут жити? Дивлюся на Сару, на її крислатий червоний капелюх, що прикриває від сонця, на гламурні темні окуляри, і бачу переваги.

— Це місце чудове, Сар, але це твоє місце у світі, а не моє.

— Де ж твоє? — питає вона. — Бо я тобі кажу те, що думаю. Твоє місце не є десь. Воно — хтось. Я тут, бо тут Люк. Ти поїхала б до Брюсселя, якби Оскар був твоїм місцем.