Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 88

Відшукала вцілілу кузину Юзю Шренцель — поїхала до неї у Ґданськ. Ще далі від Янова, від Дрогобича, від Львова вже, мабуть, не можна було. Це місто також було привидом — на вулицях мало людей, німецькі жінки і діти жебрають їжу, але, попри бомбардування, стояли будинки, поверталося життя. Найбільше руїн було в середмісті, але вона уникала середмістя — таких краєвидів їй вистачило у Варшаві.

Оселилися у Верещі, на колишній території вересових полів і тевтонських маєтків. Зайняли помешкання на горищі, де на столі ще не вистигли залишки обіду. Але попередніх мешканців уже не зустріли. Мабуть, чекали десь на виїзд до рейху. Цієї миті вона подумала про тих, які тепер у Янові користалися її спадковим столовим сріблом. Кузина була хвора, змарніла, мовчазна. Лише по клаптях табірної смугастої одежі й родовому прізвищу, якого не змінила, як це зробила решта родини, можна було здогадуватися, звідки вона повернулася. Штуттгоф? Ця назва з’явилася в газетах і розповідях уцілілих. Табір винищення. Фабрика смерті. „Процес над убивцями зі Штуттгофа”. Кузина не хотіла про це говорити — годинами сиділа нерухомо й дивилася у вікно. Відсутнім поглядом, ніби бачила вже інше небо.

Юна не наполягала. Також обирала своє мовчання. І свої краєвиди за вікном. Тут усе було інше — будинки, вулиці, люди, запах повітря. Затока нагадувала озеро, яке вона бачила з вікон свого рідного дому. Там також відбувалася велика заміна місць.

Невдовзі кузина померла. При нагоді цього поховання Юна й собі викупила могилу на місцевому цвинтарі. Не залишить її саму. Почала цю могилу називати домом. Знову мала свій дім. І це не був жарт. Але став злим жартом ще надовго, надовго.

Повоєнне животіння. Брак повітря. Відсутність сім’ї і речей. Пошуки. Не вціліли жоден з батистових комірців, мамине срібло, грамофон. Усюди бракувало звуку — не було вуличного гамору, нічних пияцьких криків (комендантська година), люди неохоче говорили одне з одним. Не дуже й плакалося — сліз переважно вже не вистачало. Як усі інші, закачала рукави, роблячи вигляд, що будує нове життя. Забути про те, що було, що мала, що мали, серця, тіла, могили, креденси, столи, картини…

Маємо ніщо. Маємо нове життя.

У квітні 1945 року звернулася до кураторію в пошуках роботи у школі.

На сторінках заяви ретельно писала свою автобіографію. Вручну — звідки їй було взяти друкарську машинку? З часом буде кілька її варіантів, залежно від потреб. Навіть свідоцтво про народження шукатиме за кордоном — у Стрийській парафії римо-католицького костелу.

„Народилася у Бережанах, колишня Тернопільська обл. (тепер СРСР), 6 січня 1905 року, донька подружжя Шелінських — адвоката д-ра Зиґмунта та Гелени. 1924 року здала матуру у Львівській державній жіночій гімназії ім. Королеви Ядвіґи. Навчалася у Львівському університеті Яна Казимира. 1929 року отримала звання доктора в галузі польської філології та історії мистецтва як додаткового предмета, а 1931 року — ступінь магістра польської філології. У 1932 році склала державний педагогічний іспит на учителя середніх шкіл.