Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 43

Зрештою, іноді він мене слухався. Заглядав до кав’ярень і на прийоми. Ми ходили до небагатьох знайомих. Навіть до дружини Віткаци Ядвіґи — милої й теплої жінки, моєї товаришки по роботі. Але він там нудьгував або непокоївся. Вихідні черевики були йому затісні. Там, де інші розважалися, знайомилися або просто фліртували на обертовій танцювальній сцені „Адрії”, що крутилася разом із бульбашками шампанського, — він страждав від нападів паніки. Ховався, наче равлик, у свою мушлю і постійно боявся, що хтось його зараз розтопче. Я надто пізно це зрозуміла.

У Домі моди Боґуслава Герсе був великий вибір шовкових краваток (1,75 злотого). Вона часто заходила туди після роботи, просто так, для розваги. Любила вибирати невеличкі подарунки для Бруно. Сама діставала від цього задоволення. Дивилася також на поплінові сорочки (8,50 злотих) — завжди стануть у нагоді, аби в разі чого її чоловік міг виглядати більш урочисто. Варто було подумати й про свята. А може, авторучку із золотим пером від Вінярського (вул. Новий Світ, 53 — 6 злотих). Паркер був трохи дорожчий, але мав у комплекті ще механічний олівець.

Вона завжди знаходила щось для нього у крамницях із канцелярськими товарами, і цими дрібничками Бруно найбільше тішився. Зазвичай вона дарувала йому папір для листів — для нього чи, може, вибирала для себе (20 аркушів за 2,50 злотих). У найкращі часи їхнього листування цього вистачало десь на тиждень. Згодом вони вже писали менше.

Я все ж не вміла, не могла жити в такому підвішеному стані. Відчувала, що це пастка. Що я сама прирекла себе на це. На роботу, яку ненавиділа, яка втратила будь-який сенс, — пекельно монотонна, вбивча для розуму й тіла, та ще й низько оплачувана. Я в розпачі прокидалась і в розпачі починала кожен день. Потім шукала в собі сили, аби якось пережити робочі години. Й одразу вийти якнайшвидше й утікати якнайдалі від цього понурого будинку, від його нелюдських стін. Я робила це для нього. Для нього? Все частіше мені здавалося, що Бруно цього взагалі не потребує. Нездатний відмовити, він щось скиглить, марнує час, зволікає. Таким він вже був — коли хоче йти наліво, то пробує, чи не вдасться примоститися десь справа, коли хоче йти направо, то пересувається нерішуче, поволі й усе-таки вліво. Або назад…

Я не могла зрозуміти його поведінки ще й тому, що була, однак, значно молодша. Не могла зрозуміти глибокого песимізму Бруно. На початку нашого знайомства я дивилася на нього із захопленням студентки, яка поглинає його слова і будує на них власні мрії. Взагалі не переймаючись тим, чи вони мають щось спільне з реальністю. Я й гадки тоді не мала, що доторкнулася до чогось більшого, до якоїсь метафізичної глибини, яка може виявитися дуже небезпечною. Небезпечнішою для нас, ніж його розповіді про болі шлунка, пітніння та проблеми із травленням. Це мене не лякало. А оте інше — так.