Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 142

Захопливо розповідав казки із „Тисячі та однієї ночі”. Говорив красиво і звабливо. У класі тоді панувала мертва тиша.

Розповідав власні казки, переінакшував чужі. Часто повторювався той самий мотив: дитина, її пригоди, іноді її дивна доля. Якщо у класі було тихо, закінчував казку лагідною усмішкою, наче перепрошував. Виходив з класу швидко, згорбившись.

Ну, от. Можна вірити, можна не вірити. Точніше — трохи в цьому є правди, а трохи вигадки. Як це буває в більшості спогадів, ґвалтовно викликаних з минулого.

Але краще б собі оті всі хлопці детальніше пригадали, як вони зневажливо ставилися до нього. „Шульц”, „Бруньо” — от ким він завжди був для них… Без жодної поваги, стриманості та звичайної ввічливості. Писав про це в листах. Про цю „голоту, яка гарцювала на його нервах”. Яка мука, які приниження!

Без жодних зусиль можна знайти ці слова. Замість того, щоб тепер вигадувати. Мабуть, з добрих поривань, але не завжди. Бо ці колишні паняночки, наприклад, залюбки верзли про одне й те саме: то про його руку, що ковзала вгору по їхньому стегну, то про сопіння над дівочою потилицею. Ну, прошу вас, схаменіться… Це й зараз був би добрячий скандал, а що вже казати про тодішні часи, до війни…

Або той реальний знайомий Бруно зі шкільних років — майбутній меценат Хаєс із Кракова… Ця історія зачепила її особисто. По стількох роках. Лише тепер дізналася, що він також у 1948 році відповів на оголошення Єжи Фіцовського. І надіслав справжній трактат про Бруно, про його творчість — про неї також! „Якась Юзефа Шелінська” — так написав про неї. Та ще й зробив з неї дружину Бруно! Зрештою в наступному листі спростував це, навіть досить розсудливо пояснюючи, чому їй, католичці, та Бруно, який не належав до жодного віровизнання, так складно було побратися… Але решта міркувань — то були якісь вихваляння безглуздим красномовством. Шановний адвокат брався за теми, про які не мав найменшого уявлення.

Особливо про творчість Бруно мудрував, наче провінційний проповідник з дев’ятнадцятого століття. Що надто складна, що емоційні й стилістичні викрутаси, що багато іншомовних, шкідливих для розуміння змісту, слів. І що сумна. Найгіршими, однак, були його спроби аналізувати малюнки Шульца. Скрізь той самий мотив — малюнки прекрасні, але були б набагато прекраснішими, якби не ця його сексуальна одержимість, ця хтивість у всіх формах, ці збочення, які позбавляють мистецтво шансів на існування. Бо якби не це, якби не ці дивні мазохістські оргії й нагота…

У цьому разі навіть вона, яка роками схилялася до такої ж думки, могла б розсміятися — от би здивувався пан меценат із Кракова. Тепер усе виглядає геть-чисто навпаки. Такі часи настали, що саме ця іншість викликає зацікавлення. Не солодкавий краківський мотлох! Саме завдяки їй його цінують. Пишуть, ходять на виставки, друкують, воюють за найменший ескіз. І це міністерства, галереї, музеї. Заради цих мазохістських оргій і наготи. Сподіваймося, що не тільки. Що, окрім цього, бачать ЯК це намальовано рукою Бруно.