Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 141

Але навіть коли не мав перед собою свого улюбленого листка паперу, на якому, тихенько про щось розповідаючи, міг творити олівцем свої світи, хоч це й не був урок малювання, то все одно він ніколи не повторювався. Міг щоразу заново зачаровувати своїх учнів. Бо чи є інший, такий самий кусок дошки, такий самий аркуш картону, такий самий слід від рубанка?

Неповторність. Володарювання річчю. І матерією. Постійно іншою. Мабуть, саме це, попри необхідність заробляти, дозволяло йому вижити у школі, яку так часто ненавидів усією своєю душею. Принаймні це полегшувало ситуацію примусу. Здається, під керівництвом Бруно на шкільних заняттях конструювали навіть радіоприймачі. У тридцять дев’ятому році, такі кристалічні… Інша річ, що вдома я воліла сама закрутити гайку. Або кран, той клятий кран…

А ці його учні… Які тепер раптом в один голос так обожнюють „пана Професора”.

Велика каталожна картка кудись поділася, але мені здається, що багато речей повторюється… Ти був їхнім метром, яким раптом зацікавився світ, тож напружували пам’ять, загострювали забуті почуття. От, є. Навіть кілька.

— ПРОФЕСОР. Довгі, тонкі пальці. Бачу їх, коли вони постійно малюють.

Робив невеликі й нервові кроки.

Жахливо худий, чорний, мав дивну ходу, наче Мефістофель. Був м’який, але часом вибухав гнівом, якщо ми йому занадто дошкуляли, і тоді гатив журналом по кафедрі.

Щось постійно жував. Здається, зерна натуральної підсмаженої кави, не солодощі.

Залюбки малював портрети учнів.

— НАВЧАННЯ. У темному двоповерховому будинку гімназії було два найприємніші місця: де перебував професор Шульц і де стара дружина двірника продавала вафлі.

Бачу темну кімнату, вглибині, а в ній світяться білим кольором моделі — гіпсові макети якихось міфологічних постатей, капітелі колон, іонійських, доричних… Ми все це малювали…

Розповідав про віденські галереї, античну архітектуру, пропорції та перспективу…

Читав нам і пояснював на уроці „Філософію мистецтва” Тена.

— ХАРАКТЕР. Безпорадний перед учнями. Невимогливий. Не зважав на тих, хто не мав таланту до малювання. Ставив четвірки і більше ними не займався.

На уроках малювання й ручної праці завжди була найбільша метушня, там найкраще „передиралися” домашні завдання і смакували канапки, куплені у пані Ліберової, яка тримала внизу крамничку.

Мав математичні здібності. Любив розв’язувати задачі на геометричні проекції. Часом допомагав із завданнями з фізики.

— КАЗКИ. Розповідав казки. Про корабель або полум’я вогню. Тільки так міг нас заспокоїти.

Це були казки, в яких олівець, звичайнісінький стругач (таку назву шкільні програми вигадали для рубанка) чи крива піч мали свої історії, і їхнє життя нагадувало наше, людське, але на цьому тлі зазвичай була сумна усмішка хворої дівчинки, яка тужить за сонцем.