Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 118

По-перше, мусить йому ще раз, наче закляття, нагадати основне правило — її ім’я та прізвище не можуть з’явитися в жодному друкованому тексті. Ніколи.

І по-друге… По-друге, вона спочатку мусить заспокоїтися, бо збожеволіє від сорому і гніву. Отже, це буде — по-перше. Після стількох років розбудити в ній такі емоції. І це Бруно, її Бруно. Анітрохи не здивувалася, що він тепер усе тихіше шелестить між книжками. Нехай краще начувається. І нехай дякує панові Єжи за те, що він приймає на себе її холодне мовчання…

Однак приходив черговий лист, інші уривки трохи розвіювали хмари.

„Вона, моя наречена, є сенсом мого життя, завдяки їй я є людиною, а не тільки лемуром і кобольдом. Вона кохає мене більше, ніж я її, але мені вона більше потрібна для життя. Своєю любов’ю вона врятувала мене — вже майже втраченого й пропащого в ім’я нелюдських країв, безплідних Гадесів фантазій. Вона повернула мене до життя й реальності…”

Повернула до „життя й реальності…” Як гірко тепер звучать ці слова. Але яким вони були цілющим бальзамом для душі Музи в нарукавниках…

1964 року була опублікована „Проза” Бруно Шульца. Своєрідний opus magnum. І творчості Бруно, і двох його коментаторів. Те, на що вона так чекала. І чого трохи побоювалася. Передмову написав Артур Сандауер, листи опрацював Єжи Фіцовський. А всередині все, що збереглося: дві відомі збірки оповідань, розсіяні фрагменти прози, рецензії, які написав Бруно, ну й ці листи. У неї навіть серце знову розболілося. Адже знала, що така збірка готується до друку, але одне — знати, а інше — мати перед очима цю невеличку, насичену змістом книжечку, видану на біблійному, красивому, наче тонкий пергамент, папері.

І листи, листи… Втім, не до неї. Вона тут, згідно з угодою, ретельно виконаною видавцем, виступала лише як Ю.[…]. Ті до неї, палкі й пристрасні, залишилися під кроквою на горищі в Янові. Але й інші були майже палкі і майже пристрасні. Не всі знала, жодного повністю. До Романи, до Зоф'ї, до Дебори, до Анни… Шановна Пані, кохана Зоф’є, а це до дружини Брези… Мабуть, кохана Деборо… Ні, листи до неї не збереглися. Але й цих було достатньо.

Ні. Ні, попри все, — вона цього не чекала! Знову поверталися претензії, образи. І спогади…

„Ваші побоювання, що життя удвох могло б позбавити мене властивої атмосфери моєї творчості, змусили мене замислитися. Можливо, якраз самотність була джерелом мого натхнення…”

Чудово — дочекалася чергової правди. Але ж коли він писав це до „дорогої Пані Романи”, то її, Юну, засипав полум’яними присягами вічної любові. Ні, здається, було значно гірше! Ця його відвертість…

„Я відчуваю людський страх самотності… І звідси моя втеча у шлюб”.

Була змушена припинити читати й налити собі склянку холодного молока. Цей кран далі протікає, колись через це буде проблема. Іржава смужка роз’їдає емаль. Ніби повторювані слова. Але воліє нікого не пускати додому, навіть сантехніка.