Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 116

Іноді думала — коли б не війна… Але якби вона поклалася на іншого чоловіка? Красивого самця або цинічного кар’єриста. Тоді б усе відбувалося інакше. Та чи була б вона щаслива? Більше реалізована? Її живіт мав би досвід сумнівного благословення народження. Мала б заради кого повертатися додому, смажити картоплю й робити котлети, допомагати з домашніми завданнями, турбуватися, а згодом няньчити онуків. А каталожні картки все одно б могла собі заповнювати. Тільки про що? Які?

— КРОХМАЛЬ. Картопляний крохмаль з водою, захищає тканини — білизну, сорочки, носові хустинки. Також використовується проти висипки (у немовлят).

— ПРАСУВАЛЬНИЙ ВАЛИК. Прасування з використанням валиків (постіль, скатерті, рушники). Осередок товариського життя в житловій дільниці. Як вивести плями (кров, порічковий сік, червоне вино… зайве викреслити).

— ПОМІДОРОВА ЗУПА? Беремо кілограм стиглих помідорів й увесь свій відчай…

— КОЛЕЖАНКИ З РОБОТИ? Кузини Баби-Яги, схрещені з Пінокіо?

Дійшла до патетичного висновку, що його — Бруно — життя насправді було гімном самотності. Це слово-символ, ідол, що на нього молився, найчастіше траплялося в листах. Її чи більше самого себе він обманював у їхніх стосунках? Адже писав до Віткаци, що самотність — це той реагент, який спричиняє ферментацію дійсності, утворення осаду „фігур і кольорів”. І що без самотності — справжньої, такої, яка дарує творцеві лише йому призначений   ч а с, не можна творити. А листи? Вони належали до того самого світу, чи лише намагалися обдурити життя?

Уривки з листів, які почала одержувати від Фіцовського, здається, давали відповіді на ці запитання. Вона давно це підозрювала. Тепер все більше переконувалася, що це Бруно не грав з нею чесно, що зраджував її під час усіх їхніх стосунків. Не фізично, але, мабуть, набагато болісніше. За її спиною — хоч, звісно, мав на це право — писав про неї, про себе до інших жінок. Радився з ними, ділився сумнівами. Те, що її так вразило в листі до тієї якоїсь Роми, виявилося лише прелюдією.

Тут, в уривках, вручну переписаних Фіцовським, вона могла прочитати й про інші справи — про катовіцькі проблеми з пропискою, про її та його даремні старання, про самотність, яка йому, здається, більше до душі, ніж стосунки з будь-ким… Шкода.

Але він мав свої пояснення цього, свою концепцію незайманого часу, якого він ні з ким не може ділити, якщо з нього має народитися щось творче. Іншого часу — нечистого — було більше.

Бо треба було щось владнати в текстильній чи ліктьовій крамниці, у пекаря чи кравця, у кого завгодно в якій завгодно справі, навіть якщо йшлося про таку шляхетну мету, як купівля паперу для малювання. Використаний на це час був неминуче брудний, зужитий, вкрадений у того справжнього, єдиного, призначеного для творчості. Яка вимагала винятковості. Коротка розмова з продавчинею квітів, хвилини, проведені у шевця, у школі, у мельника і ще хтозна в кого позбавляли святості цю смугу світла, яку іноді тобі вдається видобути із себе. Не можна порушувати святості нічим не забрудненого часу. Його творчого підґрунтя.