Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 94

Смерть Джоша стала тією точкою, яка поділила моє життя на «до» і «після». До трагедії я був пригніченим, честолюбним, весь час заморочувався, що про мене подумають люди. Після трагедії я став іншим: відповідальним, допитливим, працьовитим. Мене досі мучила непевність і колишні слабкості — від них нікуди не подінешся — але тепер я переймався важливішими речами, ніж моя непевність і колишні слабкості. Дивовижно, але Джошева смерть ніби дала мені дозвіл нарешті жити. І найгірший, напевно, момент мого життя став для мене поворотним.

Смерть лякає нас. Ми намагаємося не думати про неї, не розмовляти про неї. Буває, навіть не зізнаємося собі, що смерть існує, навіть коли вона торкається близьких нам людей.

І все ж. Дивовижно, але смерть — це те світло, під яким стає видимим сенс життя. Якби смерті не існувало, все видавалося б нелогічним, кожен досвід — відносним, будь-яка стратегія і цінність — нічого не вартими.

Те, що понад нами

Ернест Беккер був вигнанцем в академічному світі, 1960 року він отримав науковий ступінь у галузі антропології: у дисертації Беккер порівнював нетипові практики дзен-буддизму з психоаналізом. У той час дзен-буддизм вважали забавкою для хіпі й наркоманів, а фройдівський психоаналіз — реліктом психології кам’яного віку.

Отримавши першу роботу — асоційованого професора, Беккер негайно приєднав свій голос до хору тих, хто називав психіатрію формою фашизму. Критики цієї практики називали її засобом пригнічення слабких і безпорадних.

Але проблема в тому, що начальник Беккера був психіатром. Скидалося на те, що цей юнак прийшов на першу роботу й одразу взявся порівнювати свого боса з Гітлером.

Ви не здивуєтеся, якщо я скажу: його звільнили.

Тоді Беккер зі своїми ідеями подався туди, де їх могли адекватно сприйняти: у Берклі (штат Каліфорнія). Але й там він не протримався довго.

Бо проблеми в Беккера були не тільки тому, що він не хотів коритися начальству. Професор мав дуже дивну манеру викладання. Навчав психології на матеріалі Шекспірових п’єс; антропології — на матеріалі підручників із психології; соціології — на матеріалі антропологічних даних. Беккер одягався як король Лір, проводив у класах бої на мечах, вступав у довгі політичні дискусії, які мали небагато спільного з навчальним планом. Студенти його обожнювали. Колеги-викладачі — ненавиділи. Менше ніж за рік його знову звільнили.

Тоді Беккер перебрався до Державного університету Сан-Франциско. Там він пропрацював навіть більше року. Але коли почалися студентські протести проти війни у В’єтнамі, керівництво університету залучило до їхнього силового придушення Національну Гвардію. Коли Беккер став на бік студентів і публічно засудив дії декана (знову його начальник виявився схожим на Гітлера), його негайно викинули з університету.

За шість років Беккер змінив чотири роботи. А коли готувався до звільнення з п’ятої, у нього виявили рак кишковика. Прогноз був невтішним. Кілька наступних років він не вставав із ліжка, надії на одужання майже не було. Тоді Беккер вирішив написати книжку. Це мала бути книжка про смерть.