Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 53

Коли я вчився в коледжі, то мав трохи безумну мрію стати професійним гравцем у покер. Я вигравав гроші, отримував задоволення, але через рік серйозних занять покером покинув це діло. Цей стиль життя, коли не спиш всю ніч, втикаєш у комп’ютер, виграєш тисячі доларів одного дня, а наступного майже всі спускаєш — це було не для мене. І це не був здоровий і емоційно стабільний спосіб заробляти. Але той час професійної гри в покер дуже вплинув на формування мого світогляду.

Покер чудовий тим, що хоч у ньому завжди є місце для удачі, вона ніколи не визначає результати гри у тривалій перспективі. Комусь можуть роздати препогані карти, але він поб’є того, кому карти попалися чудові. Звичайно, гравець із чудовими картами має більше шансів зірвати банк, але насправді переможця визначають — ага, ви вже вгадали — вибір, що його кожен гравець робить під час гри.

Так само, мені здається, буває і в житті. Нам усім роздають карти. Декому трапляються кращі, ніж іншим. Легко звинувачувати карти і бути переконаним, що нас просто обійшла доля, але реальна гра будується на тому, який вибір ми зробимо зі своїми картами на руках, на які ризики вирішимо піти, з якими наслідками оберемо жити. Люди, які послідовно роблять найкращий вибір у різних ситуаціях, зрештою в покері вириваються вперед. У житті теж. І не обов’язково ці люди мають найкращі карти.

Є люди, які психологічно й емоційно страждають від неврологічних і/або генетичних вад. Але для них правила не міняються. Звичайно, вони отримали у спадок погану роздачу, і їхньої провини в тому немає. Так само, як не винен у своєму низькому зрості хлопець, який мріє з кимось зустрічатися. І як не винна людина, яку пограбували, у злочині. Але відповідальність лежить на всіх цих людях. Чи проходитимуть вони психотерапію, чи медикаментозне лікування, чи не лікуватимуться ніяк, — цей вибір мають зробити вони самі. Є люди, які пережили тяжке дитинство. Є люди, які переживають приниження, насильство, тиск — фізичний, емоційний, фінансовий. Їх не можна звинувачувати в їхніх проблемах і перешкодах, але вони все ж несуть відповідальність — завжди — за те, щоб рухатися вперед попри свої проблеми й робити найкращий вибір, який тільки можливо зробити в їхніх обставинах.

І будьмо відвертими. Якби вам потрібно було зібрати всіх людей, які мають якісь психічні розлади, борються з депресією або суїцидальними думками, яких зневажають або принижують, які пережили трагедію або смерть близької людини, які вижили після тяжких хвороб або нещасних випадків, або травм, — якби вам потрібно було зібрати всіх цих людей і помістити їх в одну кімнату… то вам, мабуть, довелося б запхати туди всіх людей на світі. Бо ніхто ще не пройшов дорогою життя так, щоб не отримати кілька глибоких рубців.

Звичайно, деяким людям на долю випадають тяжчі випробування, ніж іншим. А дехто стає жертвою жахливих обставин. І ці люди можуть мучитися і тривожитися, але оцінка їхньої ситуації — повністю їхня відповідальність.

«Елегантні жертви»

Через хибне уявлення про відповідальність і провину люди вважають, що можуть перекладати відповідальність за розв’язання їхніх проблем на інших людей. Звинувачуючи когось і знімаючи із себе відповідальність, люди переживають емоційний кайф і відчувають власну моральну правоту.