Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 54

На жаль, один із побічних ефектів інтернету й соцмереж полягає в тому, що завдяки їм у наші дні стало дуже легко спихнути відповідальність за навіть найдрібніші порушення на якусь групу людей або окрему людину. Великої популярності набула гра «публічне звинувачення/осуд»; дехто навіть вважає, що це «круто» таким займатися. Коли хтось публічно ділиться інформацією про «несправедливість», то привертає багато уваги й емоцій. І ця увага стає справжньою нагородою для тих, хто здатен постійно почуватися жертвою і викликати до себе співчуття.

«Елегантні жертви» тепер у моді і серед правих, і серед лівих, і серед багатих, і серед бідних. Мабуть, уперше в історії людства всі демографічні групи почуваються несправедливими жертвами — і то одночасно. І всі вони відчувають емоційний кайф від власної моральної правоти.

Нині будь-хто, кого образило будь-що — чи то факт, що книжку про расизм змушують читати під час університетського курсу, чи то факт, що на місцевому ринку заборонили продавати новорічні ялинки, чи то підвищення податків на піввідеотка, — може відчути, що його утискають, що він має право обурюватися й привертати до себе увагу.

У медіа такі реакції схвалюються й увічнюються. Бо це, зрештою, добре для бізнесу. Автор популярних книжок і медіа-критик Раян Голідей називає це «порнографією обурення»: замість розповідати реальні історії й зосереджуватися на серйозних проблемах медіа значно легше (і вигідніше) знайти щось помірно образливе й розказати про це широкій публіці, викликати обурення, а потім розказати про це обурення населенню так, щоб обурити вже іншу його частину. І так луна обурень і лайна перескакує, як м’ячик у настільному тенісі, від однієї уявної «сторони» до другої, відволікаючи всіх від реальних соціальних проблем. Недивно, що наше суспільство політично поляризоване як ніколи раніше.

Найбільша проблема в тому, що «елегантні жертви» відволікають увагу від справжніх жертв. Як той хлопчик, який кричав: «Вовк!».

Що більше людей проголошує себе жертвами найменших порушень, то важче зрозуміти, хто ж, урешті-решт, справжня жертва.

Люди потрапляють у залежність від постійного відчуття образи, бо воно дає їм емоційний кайф. А бути правим і морально вивищуватися так приємно. Політичний карикатурист Тім Крейдер написав на шпальтах «Нью-Йорк таймс»: «Обурення — серед тих багатьох речей, які нам подобаються, але які з часом роз’їдають нас ізсередини. І воно підступніше за багато які гріхи, бо ми навіть не усвідомлюємо, що обурення дарує нам насолоду».

Але ми живемо в демократичному й вільному суспільстві й мусимо іноді стикатися з поглядами й людьми, які нам не подобаються. Це всього лише ціна, яку ми мусимо платити; хтось навіть сказав би, що в цьому сутність нашої системи. Утім, здається, люди дедалі більше забувають про це.