Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 27
Марк Менсон
І не сексу я жадав найперше, хоча секс давав задоволення. Я жадав самоствердження. Мене потребували. Мене любили. Уперше на власній пам’яті я був
Звичайно, в мене лишилися і приємні спогади з тих часів. Іноді я зустрічав чудових жінок. Але загалом життя було більше схоже на руїну. Часто я сидів без роботи. Позичав гроші у друзів або жив із мамою. Пив більше, ніж варто було пити, багато з ким із приятелів перестав спілкуватися. А коли зустрів жінку, яка по-справжньому мені сподобалася, то через власну самозакоханість швидко зруйнував наші стосунки.
Що більше болю ми переживаємо, то безпораднішими почуваємося перед лицем проблем. І дедалі наполегливіше намагаємося вважати себе «особливими», аби компенсувати ці проблеми. «Особливі» люди можуть ставитися до світу у два способи.
1. Я чудовий, а ви всі придурки, тому я заслуговую на особливе ставлення до себе.
2. Я придурок, а ви всі чудові, тому я заслуговую на особливе ставлення до себе.
На перший погляд, установки протилежні, але насправді всередині — той самий егоїзм. «Особливі» люди весь час переходять від першої установки до другої і навпаки. Або вони осідлали світ, або світ осідлав їх, це залежить від дня тижня або від успіхів на фронті їхньої залежності.
Люди майже завжди розуміють, що Джиммі — це шалений нарцисичний дурень. У нього просто-таки на лобі написано, що він у захваті сам від себе. А от якщо людина почувається пригніченою і недостойною, то її відчуття власної «особливості» важко ідентифікувати.
Бо для того аби обставини навколо тебе складалися саме так, щоб ти опинявся в ролі жертви, теж треба докладати чималих зусиль. Для створення іміджу людини, яка постійно несе тягар невирішуваних проблем, треба не менше енергії й самовивищення, ніж для іміджу цілковито успішної людини.
Але правда в тому, що немає такого явища, як особисті проблеми. Якщо у вас є проблема, то майже напевно мільйони людей уже колись стикалися з такою самою проблемою, розв’язують її зараз і розв’язуватимуть у майбутньому. Серед цих людей, мабуть, є й ваші знайомі. Це не применшує проблеми. І не применшує болю. І не заперечує, що ви справді стали жертвою обставин.
Це тільки означає, що ви такі самі, як усі. Не особливі.
Часто це усвідомлення — що ви і ваші проблеми не маєте якогось особливого статусу, ваш біль і страждання не унікальні, — це перший і найважливіший крок до розв’язання.
Але з якоїсь причини виявляється, що дедалі більше людей, особливо молодих, забувають про це. Багато професорів і вчителів визнають, що сучасна молодь емоційно нестійка і схильна до надмірних егоїстичних вимог.
Звичайною справою стало вилучати книжки зі шкільної програми лише тому, що вони можуть образити чиїсь почуття. Лекторам і професорам затикають рот і виганяють їх із гуртожитків за те, що вони наважуються сказати, ніби костюми на Гелловін — це не така вже й страшна штука. Психологи в коледжах відзначають, що зараз, як ніколи, студенти часто страждають на емоційні розлади, не пов’язані зі звичайним навчальним процесом (як наприклад, погана оцінка або сварка із сусідом по кімнаті).