Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 136

Починаючи з 1991 року у виграші від приватизації та експорту сировини і промислової продукції опинилася невелика група олігархів та їхніх близьких друзів. Автор під час польових досліджень на Донбасі особисто переконався, як мало тут інвестували у базову інфраструктуру, освіту та соціальні послуги. Під час відвідин селища Комунар поблизу Макіївки журналіста газети “Guardian” шокувала відсутність основних зручностей, зокрема домашніх телефонів і газопроводу. Головним джерелом зайнятості для місцевих жителів була вугільна копальня, де «за довгі зміни каторжної, небезпечної роботи платили мізерну заробітну платню». Брак поваги до життя людини давався взнаки у великій кількості нещасних випадків на шахтах.

Аварії на Донбасі були звичною справою через вік та глибину вугільних копалень, брак інвестицій і той факт, що керівники шахт переважно розкрадали субсидії з державного бюджету. Розкрадання цих субсидій було головним джерелом надприбутку для вугільної мафії, очолюваної старими «червоними директорами» на кшталт колишнього керівника донецької шахти імені Засядька Юхима Звягільського. Іншим джерелом був нелегальний видобуток вугілля, яке за президентства Януковича реалізовувалося через компанії, пов’язані з його старшим сином Олександром. Загальний обсяг цього тіньового видобутку лише у 2012 році становив від 5,8 до 7 мільйонів тонн, тобто близько десятої частини продукції всіх українських копалень.

Українські та західні експерти завжди задавалися питанням: чому місцеве населення голосувало за владних шахраїв із Партії регіонів? Відповідь на це запитання має включати щонайменше чотири моменти. По-перше, Донбас був єдиним українським регіоном, де клани, що раніше ворогували, змогли об’єднатися навколо єдиної політичної машини, якою стала Партія регіонів. По-друге, ця політична машина мала у своєму розпорядженні адміністративний ресурс у вигляді місцевої влади та силовиків, за допомогою яких вона організовувала масове контрольоване голосування на великих заводах і шахтах. По-третє, вона була здатною фальсифікувати результати виборів таким чином, аби її сателіти, такі як КПУ, отримували більше голосів, а політичні опоненти — навпаки, менше. По-четверте, інтегруючи одіозних «кримінальних авторитетів», таких як Юрій Іванющенко (відомий як «Юра Єнакіївський»), до своїх лав, партія неначе наближала їх до виборця і надавала їм респектабельнішого вигляду, завдяки чому вони не викликали непереборного відторгнення.

Чимало мешканців Донбасу втішали себе тим, що обирають «менше зло»: мовляв, краще місцеві шахраї, ніж галицькі націоналісти та «фашисти» на утриманні Заходу. Мешканка Донецька Ельвіра Сергіївна не заперечувала того, що Янукович був «бандитом», але мала суттєве уточнення: «він був нашим бандитом». Інший донеччанин, шахтар, підтримав тезу про те, що олігархи є «злодіями та бандитами», додавши: «Чесна людина не заробляє мільярдів, як вони» (погляд на статки найбагатших співвітчизників як на здобуті, без сумніву, завдяки корупції та порушенню законів об’єднує українців з усіх куточків країни). Попри це, він, як і багато його колег, збирався проголосувати за Партію регіонів, сподіваючись, що їхнє життя поліпшиться. Він обґрунтував своє рішення так: «Навіть якщо він [Янукович] злочинець, то зможе розібратися з іншими бандитами».