Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 137

Через емоції, які вони відчували, з одного боку, до Януковича та власних «бандитів», а з іншого — «фашистського» Києва та Євромайдану, частина мешканців Донбасу 2014 року вбачала у Путіні та російських маріонетках своїх рятівників. Цікавим і ще не дослідженим питанням є те, як останні змогли скористатися антиолігархічною риторикою задля здобуття популярності навесні 2014 року. Найімовірніше, політичний вакуум, що виник тут після розриву ланцюжка, котрий з’єднував Партію регіонів, великий капітал, силовиків та оргзлочинність, у лютому-квітні 2014 року змусив певну частину місцевого населення шукати нових патронів, які б піклувалися про його потреби. Цей запал дещо пригас з огляду на руйнування і значну кількість жертв поміж цивільного населення, спричинених війною. Том Купе та Максим Обрізан виявили, що в контрольованих Україною районах Донбасу, які зазнали воєнних втрат, місцеві мешканці мало вірять у можливість компромісу з Росією та висловлюють високу підтримку збереженню регіону в складі Україні.

Наявна на Донбасі політична культура, тісно пов’язана з насильством, проявила себе під час «кримінальних воєн», що тривали від середини 1980-х до середини 1990-х років, у спробах крадіжки голосів на президентських виборах 2004 року та в роки президентства Януковича. «Закон джунглів» 1990-х років, писала Анна Фурньє, продукував не вільних, а «диких громадян». Місцева бандитська субкультура передбачала винагородження для друзів і публічну кару для ворогів, покликану демонструвати, хто тут «хазяїн». Ці компоненти витворювали запальну суміш, яка вибухала насильством, хаосом і анархією, коли центральна влада — у Петрограді 1917 року, Москві 1991 року чи Києві 2014 року — дезінтегрувалася.

Можна виділити такі характеристики цієї політичної культури:

1. Байдужість до людських страждань і брак почуття відповідальності за важке становище інших. Хоча подібне ставлення можна було спостерігати і в інших частинах України, на Донбасі воно набуло крайніх проявів.

2. Нестримна економічна експлуатація, розгнуздана агресивність у досягненні цілей та переконання в тому, що мета виправдовує засоби.

3. Жорсткість та повага до сили, терору і брутальності в повсякденному житті.

4. Любов до нарочитого шику, зумовлена потребою демонструвати власне багатство, яка знайшла яскраве втілення у палаці Януковича в Межигір’ї з його приватним зоопарком, колекцією старовинних автомобілів та іспанським галеоном.

5. Невисокий освітній рівень більшості представників місцевої політичної еліти. До інтелектуалів з вищою освітою серед них належали одиниці, натомість для решти школою життя була вулиця. Наукові ступені, як-от Януковичеві дипломи кандидата і доктора економічних наук, купувалися ними для підвищення соціального статусу.