Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 127

ВИСНОВКИ

Антисемітизм завжди був характерною рисою російського націоналізму, яку за радянських часів намагалися маскувати під «антисіонізм». Антисемітські виступи ватажків угруповань «ДНР» і «ЛНР» цілили у Євромайдан та його єврейських учасників і прихильників задля підкріплення фантазій про змову Заходу та міжнародного капіталу проти фіктивних «народних республік». Окупований Донбас став пародією на Радянський Союз, де офіційною соціалістичною ідеологією, антисіонізмом та антирасизмом маскують юдофобію, національну та расову дискримінацію.

Антисемітизм не відіграв помітної ролі в розвитку української політичної думки, а український націоналізм, який заявив про себе у другій половині XIX та перші два десятиліття XX століття, здебільшого тяжів до федералізму, соціал-демократії й національного комунізму. Це не має дивувати, адже український націоналізм був подібний до свого ірландського аналога у прагненні звільнити упосліджені верстви населення та власну етнічну групу від правлячих класів та іноземного гнобителя. Лише у 1930-х роках, як і в більшості європейських країн, український націоналізм здійснив правий поворот. Антисемітизм був частиною програми ОУН аж до її трансформації в 1943 році, коли відбулося її часткове повернення до соціал-демократичних тенденцій. Серед української діаспори та поміж українських дисидентів і опозиціонерів, які тісно співпрацювали із сіоністами поза межами та всередині ГУЛАГу, антисемітизм впливу не мав.

Істотна частина українських єврейських лідерів і громадських діячів публічно підтримала Євромайдан та згуртувалася на захист України від нападу Росії. Звісно, серед представників єврейської громади, як і інших меншин країни, мали місце й окремі випадки протилежного штабу, зокрема прислужування режиму Януковича, обумовлене страхом чи інтересами самозбагачення.

Кількість антисемітських нападів у незалежній Україні є однією з найнижчих у Європі: зокрема, їх менше, ніж у Німеччині, Франції та Великій Британії. Вибори до Верховної Ради лише одного разу із семи за чверть століття виявилися успішними для ультраправої політичної сили.

Історично антисемітизм та російський націоналізм крокували пліч-о-пліч і в імперії Романових, і в Радянському Союзі, і в пострадянській Росії. Політичне та культурне пригнічення й насильство щодо «інших», зокрема українців та євреїв, схвалювалися російськими націоналістами і активно здійснювалися їхніми руками. Вони також були частиною повсякденного життя на прикордонні, особливо коли центральні уряди в Петрограді, Москві чи Києві припиняли нормально функціонувати. У наступному розділі досліджуються саме феномени злочинності та насильства, а точніше їхнє побутування в донбаському контексті.