Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 128

Розділ 5

ЗЛОЧИННІСТЬ І НАСИЛЬСТВО

Злочинність, особливо організована злочинність, від самого початку [російської агресії] перебувала у центрі подій в Україні.

Британський експерт з проблем міжнародної безпеки

Марк Ґалеотті, 2014 рік

Криміналітет, організована злочинність, насильство та корупція в Україні недостатньо аналізуються в українських та західних політологічних дослідженнях. У цьому розділі зосереджено увагу на явищах оргзлочинності та корупції на Донбасі й у Криму, які стали безпосередніми мішенями агресії Путіна проти України. Без урахування цих явищ, вважає Марк Ґалеотті, жодна робота про російсько-українську війну не може бути повною. Упродовж 1990-х років Крим і Донбас були основними теренами широкомасштабного й систематичного насильства, що було частково обумовлено історією цих регіонів. Зазначені обставини далися взнаки 2014 року — в залученні кримінальних «авторитетів» та їхніх «бригад» до перебігу російської анексії Криму і в персональному складі тамтешньої окупаційної адміністрації, а також у впливовій ролі кримінальних мереж у структурах «ДНР» і «ЛНР».

КУЛЬТУРА НАСИЛЬСТВА НА ДОНБАСІ

Гіроакі Куромія пише, що організовані злочинні угруповання (ОЗУ) здавна існували на Донбасі. Однією з причин цього був зв’язок між міграцією (і, відповідно, браком вкоріненості людей) та злочинністю. Злочинність зростала на тлі важкого життя мігрантів, проблем із пошуками житла та зайнятості, а також потреби пристосування до нового середовища за відсутності усталених соціальних зв’язків. У різних країнах світу злочинність традиційно виникала серед нещодавніх прибульців до світу нової культури, про що свідчить поширеність заснованих на етнічному принципі банд у США наприкінці XIX — на початку XX століття.

Мігранти, які прибували працювати на Донбас, часто не мали жодного посвідчення особи, інші були колишніми в’язнями, яких звільнили в обмін на згоду працювати у вугільних копальнях регіону. Впродовж першого десятиріччя після Другої світової війни на Донбас мігрували чи були скеровані з інших регіонів СРСР для роботи на вугільних копальнях і заводах 3,5 млн. робітників і звільнених в’язнів. Серед них переважали чоловіки із сумнівним минулим, ті, хто хотів змінити свою тотожність і приховати сімейні зв’язки, соціальні ізгої, а також біженці, злочинці, остарбайтери і колишні військовополонені. Наявність значного числа злочинців, авантюристів і безпритульних, певна річ, сприяла високому рівню злочинності. Куромія пише про роки після Другої світової війни: «Розповідали, що всі беруть участь у грабунках». Постріли з вогнепальної зброї серед ночі були звичайним явищем.

За оцінками Куромії, у післявоєнний період досвід перебування в місцях позбавлення волі мав кожен десятий мешканець міста Донецька (тоді Сталіно). Йосиф Зісельс, український єврейський дисидент, двічі ув’язнений за правозахисну діяльність у брєжнєвські роки, підрахував, що кожен третій засуджений серед тих, яких він зустрічав, походив із Донбасу. Міський голова Маріуполя Михайло Поживанов також говорив, що третина шахтарів краю побувала у тюрмах. Співвідношення кількості в’язниць і таборів із чисельністю населення на Донбасі було вищим, ніж в інших регіонах України.