Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 125

Вдаючись до заздалегідь підготовлених провокацій, російські спецслужби також прагнули перебільшити рівень антисемітизму в Україні. Найбільші націонал-демократичні партії часів незалежної України (у 1990-х роках нею був Народний рух на чолі з колишнім дисидентом В’ячеславом Чорноволом, у 2000-х — «Наша Україна», а у 2010-х — «Батьківщина») ніколи не сповідували антисемітизму. Українських євреїв і кримських татар обирали до парламенту за списками Руху, «Нашої України», «Батьківщини», «Народного фронту» колишнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та «Блоку Петра Порошенка».

За президентства Віктора Ющенка держава зосереджувала підвищену увагу на минулому українського націоналістичного руху коштом сучасної політики та питань урядування. Це давало Москві привід звинувачувати його та інших прозахідних українських політиків у «фашистських» уподобаннях. Тим західним експертам і вченим, які вважали українських націоналістів «фашистами» й антисемітами, Ющенко з його намаганням ввести українських націоналістів до офіційного історичного канону ввижався аморальним політиком і ледь не втіленням антисемітизму. На підтвердження своїх слів вони часто посилалися на підготовлений СБУ в липні 2008 року список дев’ятнадцяти осіб, підозрюваних в організації Голодомору, дехто з яких мав єврейське походження.

Запал Ющенка у висвітленні радянських злочинів проти українців знайшов своє відображення у дослідженні та публікаціях документів, підготовлених заснованим у травні 2006 року Українським інститутом національної пам’яті. На жаль, очевидно менша увага до нацистських злочинів з його боку слугувала продовженням радянської традиції, коли Голокост переважно опинявся поза увагою дослідників. Олександр Бураковський, у минулому один із лідерів Народного руху України, припускав у 2009 році, що «Ющенко, схоже, не бажає визнавати Голокост частиною історії своєї країни чи увічнювати пам’ять про Голокост таким чином, щоб майбутні покоління українців змогли його зрозуміти». Інклюзивна українська історія XX століття, безумовно, мала включати пам’ять про всіх учасників бойових дій на території України та про злочини проти людяності, вчинені тут обома тоталітарними режимами.

У 2013–2014 роках провідні єврейські організації України виступили на підтримку Революції гідності. У складі «самооборони Майдану» були активісти різного етнічного, в тому числі єврейського, походження, зокрема колишні військовослужбовці Армії оборони Ізраїлю. Про п’ятьох євреїв відомо, що вони очолювали підрозділи «самооборони Майдану». Серед понад ста протестувальників, убитих в центрі столиці в лютому 2014 року, троє належали до української єврейської громади. Одного із загиблих, Олександра Щербатюка, єврея не за походженням, а за власним вибором, поховали на Буковині під урочистий салют «Правого сектора».