Читать «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря» онлайн - страница 207

Після входження до складу Молдавського князівства українське населення розділило долю інших національностей регіону. Разом з іншими вони підлягали новим законам і правилам, разом з іншими почали переходити кордон з Росією після оголошення на початку 1860-х рр. у князівстві рекрутського набору. Відомо, що протягом листопада 1861 р. — весни 1862 р. з Ізмаїла та навколишніх сіл 3001 особа українців і росіян оселилась у Дніпровському і Мелітопольському повітах Таврійської губернії.

Відомості про населення регіону маємо станом на липень 1808 р. у м. Кілія. Жителі поділялись на «тих, хто давно зайшов», і тих, хто прибув з грудня 1806 р., коли місто було взято російською армією. Співвідношення між ними становило 56 % і 44 % відповідно. Найбільша частина населення, яка перейшла протягом 1806 — 1808 рр., була з міста Ізмаїла та селища Жебріяни Кілійського повіту — 18,6 % і 14,4 % відповідно, причому 79 % з останніх — росіяни-старообрядці. Загалом населення мігрувало з Молдавії, із Кілійського та з-за Дунаю. 18,6 % становили утікачі із Ізмаїла, облога якого тривала з грудня 1806 р. до вересня 1809 р. За національною ознакою в місті Кілія проживало 74,4 % від загальної кількості — молдован, 18,5 % — пилипонів, 2 % — греків, 3,2 % — сербів, 1,2 % — болгар, 0,3 % — українців, 0,3 % — циган. За даними румунського дослідника О. Арборе, у Кілії на 1808 р. проживало усього 478 родин. З них молдавських — 393, російських — 58 і єврейських — 27. Проте є всі підстави вважати, що кількість молдавського населення значно перебільшена за рахунок приписування до нього росіян і українців. Аналіз прізвищ молдавських родин показує, що близько 24 % із них були українського і російського походження. Слід враховувати те, що на 1806—1807 рр. припадає створення Усть-Дунайського Буджацького козацького війська, центрами формування якого були Кілія та Галац. Вже у травні 1807 р. у місті було 700 усть-дунайців. Після ліквідації війська козаки почали тікати за Дунай або розбіглися по навколишніх селищах Бессарабії. Цілком ймовірно, ці процеси стали однією з причин відсутності в Кілії українського населення.

Вже на 1817 р. Кілія являла собою місто з населенням 3500 осіб. Серед них молдован — 42 %, українців — 36 %, пилипонів — 13 %, болгар — 2,4 %, циган — 1,9 %, євреїв — 1,7 %, греків — 1,6 %, некрасівців — 1,4 %. Порівнюючи ці дані з відомостями 1808 р., можна констатувати, що протягом 1808— 1816 рр. молдавське населення збільшувалось лише внаслідок природного приросту. Російська громада поповнилася за рахунок наступних міграцій з-за Дунаю й округи та зросла приблизно на 20 %. Кількість «задунайських колоністів», тобто болгар і сербів, майже не змінилася. Більше ніж удвічі зросла грецька діаспора в Кілії. У цей час зафіксовано українське населення та декілька родин євреїв. Стосовно українців є всі підстави вважати, що значна їх громада існувала раніше 1817 р. Так, відомо, що купецьке і міщанське «малоросійські товариства» Кілії протягом 1808 —1813 рр. просили перетворити мечеть у форштадті Кілія на Покровську церкву, що і було зроблено. Мечеть була відбудована і стала соборною церквою Кілії.