Читать «Таємний агент Микола Гоголь» онлайн - страница 71

Незважаючи на симпатії до цього героя, відчувається, що Гоголь вказує на його простоту і навіть дистанціюється від нього. Особливим розумом Остап не відзначається. Якщо він і вчиться, і досягає успіхів, то завдяки погрозам батька та різкам вчителів. Хлопець нечасто очолює «дерзкие предприятия» бурсаків, коли вони здійснюють грабунки міщанських садів та городів, однак охоче до цих грабунків приєднується і стає в них одним

із перших. Остап прямодушний, ніколи не виказує товаришів; він добряк. Він міг би бути вправним воїном — але не поводирем. Такий герой може викликати позитивне ставлення, але не захоплення. Остап робить те, що роблять й інші. На якийсь оригінальний чин він не здатний. Навіть тортури зносить відносно спокійно, як колись різки в академії. Лише наприкінці тортур на варшавському ринку Остап кличе батька. Це чи не єдиний епізод, завдяки якому цей герой запам’ятовується читачеві.

Зовсім інакше змальований Андрій. Він, порівняно з Остапом,

«имел чувства несколько живее и как-то более развитые. Он учился охотнее и без напряжения, с каким обыкновенно принимается тяжелый и сильный характер. Он был изобретательнее своего брата; чаще являлся предводителем довольно опасного предприятия и иногда с помощию изобретательного ума своего умел увертываться от наказания, тогда как брат его Остап, отложивши всякое попечение, скидал с себя свитку и ложился на пол, вовсе не думая просить о помиловании».

Тобто Андрій був розумнішим за свого брата, часто виявляв винахідливість. У цій та інших характеристиках відчувається, що автор більше симпатизує Андрієві, ніж Остапу. Окрім того, можна сказати, що, змальовуючи Андрія, Гоголь вкладає в це зображення частку свого Я. Андрій так само винахідливий у своїй академії, як винахідливим був і Гоголь у Ніжинському ліцеї.

Нестор Кукольник, який навчався разом із Гоголем, згадує зокрема таке:

«Телесное наказание у нас в гимназии существовало. Нелегко было заслужить эту казнь, потому что Иван Семенович Орлай (директор гимназии), подписывая приговор, долго страдал сам, медлил, даже хворал, но одолевал свою врожденную доброту и предавал преступника ликторам. При этом случае я вспомнил забавное происшествие: Яновский (Гоголь тож), еще в низших классах, как-то провинился, так что попал в уголовную категорию. “Плохо, брат! — сказал кто-то из товарищей: — высекут!” — “Завтра!” — отвечал Гоголь. Но приговор утвержден, ликторы явились. Гоголь вскрикивает так пронзительно, что все мы испугались, — и сходит с ума. Подымается суматоха; Гоголя ведут в больницу; Иван Семенович два раза в день навещает его; его лечат; мы ходим к нему в больницу тайком и возвращаемся с грустью. Помешался, решительно помешался! Словом, до того искусно притворился, что мы все были убеждены в его помешательстве, и когда, после двух недель удачного лечения, его выпустили из больницы, мы долго еще поглядывали на него с сомнением и опасением».