Читать «Таємний агент Микола Гоголь» онлайн - страница 68

Чого варта лише сцена, коли з козацьких штанів майструють вітрила! Вигляд вона має і малореалістичний, і вкрай комічний: козаки з голими задами шиють вітрила, щоб урятуватися від турків… Тут мимоволі виникають асоціації з іншою сценою, поданою трохи раніше: коли отаман Хліб без штанів опиняється в польському полоні. Зрештою, згадка про пошиття вітрил із козацьких штанів не є доречною, коли йдеться про геройську смерть козака.

А ось приклад типового лубка:

«…Повел Кукубенко вокруг себя очами и проговорил: “Благодарю бога, что довелось мне умереть при глазах ваших, товарищи! Пусть же после нас живут еще лучшие, чем мы, и красуется вечно любимая Христом Русская земля!”. И вылетела молодая душа. Подняли ее ангелы под руки и понесли к небесам. Хорошо будет ему там. “Садись, Кукубенко, одесную меня! — скажет ему Христос, — ты не изменил товариществу, бесчестного дела не сделал, не выдал в беде человека, хранил и сберегал мою церковь”».

І карикатурність, і елементи лубка фактично руйнують героїчний пафос патріотичної сцени загибелі під Дубном. Мимоволі виникає крамольне питання: чи справді сам Гоголь на боці козаків, як це може видатися на перший погляд?..

Загалом же світ, який репрезентують козаки, живе за своїми законами, відмінними від законів цивілізованого світу. Тут те, що в світі сприймається як певне благо, може бути презирливо відкинуте. Наприклад, гроші. Для козака вони не мають ціни, їх можна просто прогуляти. Натомість грабунок у козацькому світі сприймається як молодецтво, як такий собі героїчний чин. А християнство часто ототожнюється з пияцтвом («добрий християнин» має пити горілку).

Як ставиться Гоголь до козацького світу? Певно, однозначної відповіді на це питання ми не знайдемо. Він вважав, що саме до козацтва належали його предки, а отже, й він сам має якусь причетність до цього світу. Гоголь нерідко демонструє замилування козацтвом, намагається виправдати такі вчинки, які, здавалося б, не повинні виправдовуватися. Він ніби говорить читачеві: а що ви хочете — у козаків свої правила, свої закони, зрештою, свій світ!

І все ж таки Гоголь, судячи з усього, не вважає себе представником цього світу. Він — людина цивілізована. Його окультурила спочатку Імперія, потім — Європа. Ця європейська окультуреність особливо відчувається в другій редакції повісті. Гоголь дистанціюється від козацького світу. Часто показує його темні сторони. І водночас — він під впливом чару козацтва.

Отакий парадокс.

Андрій, поляки…

Повість «Тарас Бульба» можна трактувати як історію інтеграції Бульбенків, Остапа й Андрія, у козацький антисвіт. Ця інтеграція виявилася невдалою: і один, і другий гинуть. Гинуть по-різному — але трагічно.

Остап (про це йтиметься далі) представлений як людина прямолінійна, у чомусь навіть примітивна. Тому він «пливе за течією» й відносно легко соціалізується в цьому антисвіті. Інша справа — Андрій. Він зображений як натура складна. В якомусь розумінні Андрій — копія автора (про це також говоритимемо далі). Він покидає козацький світ (хоч це нібито є зрадою) й легко переходить у світ цивілізації. У цьому переході можна побачити шлях самого Гоголя: адже він теж відмовився від старого, традиційного українського світу, який стояв на козацьких плечах, і легко перейшов у світ імперський.