Читать «І не лишилось жодного» онлайн - страница 90

Ентоні Марстон і місіс Роджерс померли першими, один миттєво, друга – під час спокійного сну. Я розумів, що Марстон народився без почуття моральної відповідальності, яке присутнє у більшості з нас. Він був аморальний, безбожник. Місіс Роджерс, я не сумнівався, значною мірою діяла під впливом свого чоловіка.

Немає потреби ретельно описувати, як ці двоє зустріли свою смерть. Поліція дуже легко це з’ясує. Ціанистий калій легко може дістати будь-який домовласник для знищення ос. Я мав трохи й легко підсипав його в майже порожню склянку Марстона в напружений момент після того, як усі прослухали платівку.

Можу сказати, що я пильно спостерігав за обличчями своїх гостей під час висунення обвинувачень, і я не сумнівався, зважаючи на свій тривалий досвід роботи в суді, що всі як один були винні.

Через останні напади болю мені виписали снодійне – хлоралгідрат. Мені було легко затаювати його, аж поки я не назбирав смертельну кількість цього препарату. Коли Роджерс приніс своїй дружині трохи бренді, він поставив його на стіл, і я, проходячи біля столу, підсипав його в бренді. Це було просто, бо на той момент ні в кого не виникало жодних підозр.

Генерал Макартур зустрів свою смерть безболісно. Він не чув, як я підкрався до нього ззаду. Довелося, звичайно, дуже ретельно вибрати час, щоб вислизнути з тераси, але все пройшло успішно.

Як я і передбачав, острів обшукали й там не виявили нікого, окрім нас. Це відразу створило атмосферу підозріливості. За моїм планом незабаром мені повинен був знадобитися союзник. Для цієї ролі я обрав лікаря Армстронґа. Він був довірливим чоловіком, він знав мене на вигляд і знав мою репутацію, і йому важко було уявити, що людина такого статусу насправді вбивця! Усі його підозри були спрямовані проти Ломбарда, і я прикинувся, що згоден із ним. Я натякнув йому, що в мене є схема, за якою можна було би спіймати вбивцю на гарячому.

Хоча обшукали всі кімнати, але самих людей на острові ще не обшукували. Та найближчим часом повинні були зробити й це.

Я вбив Роджерса зранку десятого серпня. Він рубав дрова, щоб розпалити вогонь на кухні, і не чув, як я підійшов. У його кишені я знайшов ключ від їдальні. Він замкнув її попередньої ночі.

Під час метушні, яка почалася після виявлення тіла Роджерса, я прослизнув у кімнату Ломбарда і забрав його револьвер. Я знав, що він узяв його з собою – насправді я доручив Моррісу під час розмови з Ломбардом запропонувати йому взяти із собою револьвер.

Під час сніданку, доливаючи каву міс Брент, я підлив туди свою останню дозу хлоралу. Ми залишили її в їдальні. Трохи пізніше, коли я туди вислизнув, – вона була майже непритомна, і тому було легко вколоти їй дозу ціаніду. Поява джмеля, можливо, і дитяча витівка – але так чи інакше, повірте, мене це радувало. Я хотів якомога ближче дотримуватися тієї дитячої лічилки.

Одразу ж після цього сталося те, що я і передбачав, – здається, сам це запропонував. Нас усіх ретельно обшукали. Я надійно заховав револьвер, і в мене більше не було жодних ціанідів або хлоралу.