Читать «І не лишилось жодного» онлайн - страница 92

З мого вікна я бачив, як Віра Клейторн застрелила Ломбарда. Смілива й винахідлива молода жінка. Я завжди думав, що вона йому пара. Щойно це сталося, я встановив декорації у її спальні.

Це був цікавий психологічний експеримент. Чи буде усвідомлення своєї провини, стану нервового напруження від того, що вона щойно застрелила людину, а також гіпнотичного навіювання самого цього місця, достатньо, щоб змусити її покінчити з собою? Я думав, що так. Я мав рацію. Віра Клейторн повісилася на моїх очах, я стояв у тіні шафи.

А тепер остання сцена. Я вийшов, підняв стілець і поставив під стіну. Пошукав револьвер і знайшов його на сходах, там, де дівчина впустила. Я був обережний, хотів зберегти на ньому відбитки її пальців.

А зараз?

Я повинен це дописати. Я згорну цього листа, покладу його в пляшку й кину пляшку в море.

Чому?

Так, чому?

Я хотів вигадати таємниче вбивство, яке ніхто не зміг би розплутати.

Але жоден митець, тепер я це розумію, не може вдовольнитися лише мистецтвом. Існує природна тяга до визнання, заперечувати якої не можна.

Я маю, дозвольте з усім смиренням зізнатися, жалюгідне людське бажання, щоби хтось дізнався, наскільки я розумний…

Отже, я припустив, що таємниця Солдатського острова залишиться нерозгаданою. Звичайно, може статися, що поліція виявиться розумнішою, аніж я думаю. Є, зрештою, три підказки. Перша: поліція прекрасно знає, що Едвард Сетон був винен. Отже, вони знають, що один із десяти людей на острові не був убивцею у повному сенсі цього слова, а з цього випливає, як це не парадоксально, що за логікою ця людина має бути вбивцею. Другий ключ до розгадки міститься в сьомому куплеті вірша. Смерть Армстронґа пов’язана з «гачком», який він проковтнув, – або, радше, внаслідок чого він його проковтнув! Можна сказати, що на цьому етапі справи є чіткий натяк – що Армстронґа обманули й убили. Звідси можна почати перспективну лінію розслідування. Тепер є лише четверо людей і з цих чотирьох я єдиний викликав у нього довіру.

Третій знак – символічний. Спосіб моєї смерті, знак у мене на лобі. Мітка Каїна.

Думаю, я мушу сказати ще дещо.

Після того, як я закоркую пляшку з посланням у море, я піду в свою кімнату і ляжу на ліжко. До моїх окулярів прикріплений чорний шнурок – але це гумка. Вагою тіла я натисну на окуляри. Гумкою я огорну дверну ручку та прикріплю до неї, не надто затягуючи, револьвер. Далі, думаю, станеться ось що.

Моя рука, замотана хустинкою, натисне на гачок. Після пострілу рука впаде, револьвер, потягнутий резинкою, полетить до дверей, удариться об дверну ручку, звільниться від гумки і впаде. Гумка, більше не натягнута, буде невинно звисати з окулярів, на яких лежатиме моє тіло. Хустинка лежатиме на підлозі, та ніхто на неї не зважатиме.

Мене знайдуть на ліжку, з простреленою головою, так, як це засвідчено в записах інших жертв. А до того часу, як наші трупи оглядатимуть, точно встановити час смерті вже буде неможливо.