Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 242

Позбавлений влади Мехмед-Ґерай подався спочатку до Бахчисарая, а потім услід за братом — на Запорожжя. А вже в листопаді 1628 р. козаки під орудою нового гетьмана Григорія Савича-Чорного й у травні-червні 1629 р. під командуванням отамана Івана Сулими спробували знову посадити Мехмед-Ґерая на ханство. На чолі незначної Орди участь у походах брав і сам повалений Стамбулом хан. Але цього разу досягти успіху не поталанило.

Більше того, козаки запідозрили Мехмед-Ґерая у подвійній грі й таємних контактах із діючим кримським правителем Джанібек-Ґераєм і навіть Кан-Теміром-мурзою, що стало причиною військових невдач союзників. І за це нібито невдаху стратили. Щоправда, за іншими відомостями, Мехмед-Ґерай загинув, як і належало безстрашному степовому лицареві, у бою з супротивником неподалік Перекопа.

«Ото ж унія — лежать русь з поляками». Переяславська війна-«комедія» 1630 р.

Зі смертю в Кримському поході Михайла Дорошенка, по суті, завершилася ціла епоха у взаєминах Війська Запорозького з Річчю Посполитою. Епоха, позначена щирими спробами сторін відшукати обопільно прийнятний компроміс, який хоч би певною мірою задовольнив жадання поміркованої частини правлячої еліти Речі Посполитої та козацької старшини як регіональної еліти Наддніпрянської України. Обраний на місце Михайла Дорошенка старшим козацького реєстру Григорій Савич-Чорний також належав до поміркованого угруповання козацьких старшин. Проте, на відміну від своїх великих попередників, Савич-Чорний хоч і був вправним воякою (зокрема, він 1624 р. організував успішну виправу на Чорне море), але не мав тієї харизми й дипломатичних здібностей, які дозволяли Сагайдачному чи Дорошенку не лише вправно вести перемовини з очільниками Речі Посполитої, а й тримати в послуху свавільну козацьку масу.

Саме лідери останнього організовують 1629 р. черговий похід на Кримський півострів, маючи на меті помститися за смерть своїх гетьманів — Олефіра Голуба й Михайла Дорошенка — та їхніх бойових побратимів. До походу пристало аж близько 23 тисяч чоловік. Утім, жаданого результату це не принесло. На підході до Перекопу татари розбили слабко кероване козацьке військо. Загалом у цьому провальному поході полягло декілька тисяч козаків-нереєстровців, і через повну бездіяльність у цей час реєстрового товариства, очолюваного Григорієм Савичем-Чорним, це ще більше загострило стосунки реєстрового гетьмана та нереєстрового козацтва.

Нереєстрове товариство навідріз відмовлялося визнавати Савича-Чорного своїм гетьманом і на противагу йому передало гетьманську булаву якомусь Левку Івановичу. А коли Савич-Чорний на початку 1630 р. поставив перед запорожцями ультимативну вимогу привезти до його ставки в Черкаси і здати під його контроль всю їхню артилерію, запорожці зненацька увійшли в Черкаси й захопили в полон Савича-Чорного. Після короткого військового суду гетьмана стратили. Проте цим локальним насильством інцидент не вичерпався. Він спровокував потужне козацьке постання в Україні, що за багатьма параметрами перевершило всі ті, що вже вибухали в козацькому середовищі раніше.