Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 240

Наступного ж дня жовніри розпочали побудову облогових пристроїв — кошів, гуляй-городів тощо. Усе вказувало на те, що польний гетьман зробив висновок із допущених помилок і тепер уже з належною повагою поставився до супротивника, відмовившись заради сумнівного власного гонору надаремне втрачати жовнірів. Активні приготування коронних жовнірів не віщувало козакам нічого доброго. І вночі проти 31 жовтня Жмайло віддав наказ про непомітний вихід військ з табору.

Станіславу Конецпольському стало відомо про нічний маневр козацького війська опівночі. Кинуті ним навздогін повсталим козакам війська наздогнали козаків гетьмана Жмайла пополудню наступного дня в урочищі Медвежі Лози, що над Куруковим озером. Найбільшу прудкість тут виявили передові кінні корогви під командою брацлавського хорунжого Стефана Хмелецького. Хмелецький спробував було розбити супротивника з маршу, але безрезультатно. Козаки встигли виставити три потужних заслони, до складу яких увійшло до трьох тисяч вояків, а решта тим часом натхненно працювала над укріпленням табору. Наступного дня до Курукового озера підтягнулися головні сили гетьмана Конецпольського й бої продовжилися з новою силою. Проте дуже швидко стало зрозуміло, що швидкої перемоги над супротивником здобути не вдасться. Звітуючи перед королем про хід війни, в Конецпольського були всі підстави написати, що на берегах Курукового озера козаки «добру оборону учинили».

Розгніваний впертістю козаків і без результативністю власних дій, польний гетьман віддав наказ про підготовку до нових штурмів. Проте численні втрати все ж змушували командування бути більш прагматичними. До прагматизму спонукало також стрімке наближення зими, що тягнуло за собою серйозні проблеми із забезпеченням війська продовольством і фуражем. Не було впевненості й щодо дотримання кримським ханом нейтралітету, порушити який його наполегливо закликали козаки, зрозуміло — на свою користь. А тому Конецпольський врешті-решт приборкав власну гординю і вислав до Жмайла пропозиції щодо замирення.

Козацьке військо цього разу також не вельми рвалось у бій. А тому старшина швидко погодилася розпочати перемовини. Щоправда, навіть за таких умов запропоновані комісарами від імені польного гетьмана кондиції не задовольнили козацьку сторону, тож розпочалися кількаденні політичні торги. Дослідники звертають увагу на той факт, що обидві сторони на переговорах поводилися дуже люб’язно. Як і під час бойових герців, так і тепер обопільно демонстрували повагу й такт. Отже, і стадія замирення сторін підтверджувала реноме війни 1625 р. як такої собі «лицарської війни».

4 листопада козаки обрали на гетьманство лояльного до короля і Речі Посполитої Михайла Дорошенка, і вже наступного дня той надіслав Конецпольському декларацію щодо готовності Війська Запорозького підписати мирну угоду. 6 листопада комісари Речі Посполитої прийняли присягу загального козацького кола. Обопільні поступки дозволили завершити комісію мирною угодою, яка стала підґрунтям для розвитку стосунків Війська Запорозького з королем і Річчю Посполитою упродовж наступних декількох років. І коли наступного дня козацький гетьман зі старшиною відвідали Конецпольського, той — демонструючи повагу до статечного й лицарського козацького товариства, залишив їх... на товариський бенкет.