Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 175

Такою була буква Люблінської унії 1569 р. Реалізація ж задекларованих і, слід сказати, доволі передових як на той час ідей повною мірою залежала від людей, покликаних їх втілювати в життя.

Устрій Речі Посполитої: територія, влада, державні символи

Держава, що виникла в результаті Люблінської унії 1569 р., стала однією з найбільших тогочасних європейських держав. На час її появи на історичній арені вона мала величезну територію — 815 тис. кв. км, на якій проживало 7,5 млн мешканців.

Станом на останнє десятиліття XVI ст. коронні землі Речі Посполитої поділялись на двадцять два, а великокнязівські — на вісім воєводств. Останні ж своєю чергою ділились на повіти, а інколи — на рівнозначні їм землі. Подекуди (швидше як виняток, а не як правило) землі залишались поза межами воєводств, або ж зберігали історичні назви, наприклад князівства.

Території, на яких проживало етнічно українське населення, входили до складу Київського, Брацлавського, Подільського, Волинського, Руського та Белзького воєводств. Після успішного для Речі Посполитої завершення війни з Москвою, зафіксованого умовами Деулінського перемир’я 1618 р., за яким до складу держави увійшли Смоленщина, Чернігівщина та Сіверщина, останні тривалий час перебували в адміністративному управлінні королевича Владислава, а насправді — короля. І лише 1635 р. у складі Корони було утворено Чернігівське воєводство, до складу якого увійшов і Новгород-Сіверський повіт.

Українські воєводства, а особливо ті з них, що 1569 р. були передані від Великого князівства до Корони Польської, традиційно мали невелику кількість повітів. Волинське воєводство мало три повіти, Чернігівське — два, Брацлавське і Київське — лише по одному. Найдивніше ситуація виглядала з Київським воєводством, яке мало найбільшу в Речі Посполитій територію.

Крім повітів, територію воєводств формували й дрібні адміністративно-господарські одиниці — староства, що формувались зазвичай навколо замку, на землях так званих королівщин, і включали в себе округу з кількох десятків сіл. На теренах воєводства могло бути понад десяток старосте.

Столиці Корони Польської і Великого князівства Литовського залишились, як і раніше, у Кракові й Вільні. Місцем проведення спільних вальних сеймів був визначений адміністративний центр Мазовії — місто Варшава, оскільки саме вона географічно лежала ближче до умовного центру об’єднаної Речі Посполитої. Столицею ж Корони Польської Варшава стала, ймовірно, лише з 1611 р., коли Зиґмунт III Ваза після повернення з Московської війни обрав її місцем королівського резидування. Крім того, Варшава й надалі залишалась столицею Мазовії. Столицею Великопольщі визнавалася Познань, Малої Польщі, але без земель руських, — Краків, а другою — Люблін. Неформальною столицею Русі був Київ, про який в інкорпораційному акті 1569 р. написано, що він «був і є головою і головним містом Руської землі».

Окрім поділу на воєводства, існували ще такі особливі округи, як провінції: Литовська, Малопольська й Великопольська. Провінції можна класифікувати як одиниці сеймові, оскільки з’являлися на практиці лише в часи сеймових засідань, а точніше — обрання маршалка посольської палати чи елекції короля. Українські воєводства входили до складу Малопольської провінції.