Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 173

Рішучий крок короля остаточно переконав шляхетський загал у серйозності його намірів і необхідності виконати волю монарха. І хоч Зиґмунту II Августу довелось ще раз переносити дату складання присяги волинянами, цього разу на 23 травня, справу було залагоджено. Першим для складання присяги з Волині прибув троккайський воєводич Петро Збаразький, слідом за ним приїхали маршалок Василь Загоровський, луцький біскуп Пйотр Вербицький. А вже по завершенню остаточного терміну дії королівського ультиматуму (що безумовно не було випадковим збігом обставин, а, швидше за все, засвідчувало особливий князівський гонор) до Любліна прибули фактичні господарі Волині: київський воєвода Костянтин-Василь Острозький, волинський воєвода Олександр Чорторийський, староста житомирський Костянтин Вишневецький, староста луцький, брацлавський і вінницький Богуш Корецький.

З’явившись у сенаті 24 травня, волинські князі ще раз поставили перед королем вимогу запевнити їм гарантії збереження в недоторканності їх старожитніх прав і толерантного ставлення до їхньої віри, а після отримання від Зиґмунта II Августа та сенаторів такого запевнення — присягнули на вірність Короні. Першими це зробили київський воєвода князь Острозький і волинський воєвода князь Чорторийський, а за ними — князь Корецький і князь Вишневецький.

Прилучення до Корони Підляшшя і Волині актуалізувало проблему подальшої долі решти України-Русі — Київщини і Брацлавщини. Маршалок посольської палати Станіслав Чарнковський безапеляційно заявляв з цього приводу, що вже здавна «Київ і Київське князівство належали до Корони і всі його князі були васалами короля і Корони». І коли за інших умов подібні «історичні пізнання» польського політика безумовно зустріли б гідну відсіч, то тепер під такою версією минулого ладні були поставити свої підписи і шляхтичі та князі з Волині й Підляшшя. Адже об’єднання українських земель у складі Корони Польської безперечно сприяло концентрації мобілізаційних можливостей краю перед загрозою кримських вторгнень. Крім того, прилучення до решти коронних земель Київщини вселяло надію на більше бажання польської шляхти при її захисті від зазіхань російського царя, котрий перед тим оголосив себе її «отчичем і дідичем».

За таких умов 6 червня князь Острозький без жодного опору склав повторно присягу королю і Короні — цього разу вже як воєвода київський. Одночасно з Київським було інкорпоровано до складу Корони і Брацлавське воєводство, яке, як уже відзначалося вище, дивним чином виявилося долученим до Волині. За нього присягу склав воєвода Роман Сангушко.

Відтак уся Україна перейшла зі складу Великого князівства до — Корони Польської. Найбільше ж, на що спромоглось місцеве лицарство, то це прийняти ухвалу сеймику Мозирського повіту, що входив до складу Київського воєводства, про збереження своєї належності до складу Великого князівства, попри інкорпорацію воєводства до складу Корони.