Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 156

Литовська держава виступала головним оплотом антикримських й антиханських сил — заволжців та Іслам-Ґерая, тому не випадково удар степовиків прийшовся саме по ній. Існувала ще одна причина нападу степовиків, прямо пов’язана з антиосманською позицією Вільна та Кракова. Восени 1529 р. турки дістали досить серйозну поразку під стінами Відня, і тому Сулейману І була конче необхідна татарська диверсія в бік володінь Сигізмунда І. Велике князівство Литовське виявилося готовим до татарської агресії. На Волині стояло ополчення на чолі з князем Іллею Острозьким, сином померлого гетьмана. Волинцям вдалося перехопити татарські чамбули й розгромити їх.

На Київщині проти агресорів виступило наймане військо — «пенежні люди» — під проводом князя Івана Дубровицького й київське ополчення, очолюване місцевим воєводою Андрієм Немировичем загальною чисельністю 1500 осіб. Далися взнаки оборонні заходи уряду, вжиті заздалегідь. Ще за Сигізмунда І у Литовському князівстві там було вирішено закласти спеціальний «податок як на наших [королівських] людей господарських, так і вашої милості князівських і панських, духовних і світських із кожної служби людей по два гроша, тобто з коня по шістнадцяти грошей на виправу служебних до оборони». Щоправда, цей процес ішов дещо повільно, тому король у першій половині 1530 р. наказував більш жорстко ставитися до тих, хто не виконував урядового рішення.

Судячи з усього, уряду таки вдалося набрати належну кількість вояків. Це були, як і 1524 р., литовські дворяни. Принаймні на це вказують і літописи. Хроніки Литовська і Жмойтська називають їх «лицарством литовським», а Ольшевский літопис пише про дворян, «які були на пенязях». Не все було добре з київським ополченням. Немирович скаржився королю: «Які князі, і пани, і зем’яни мають у Київському повіті маєтки свої, ті при нас на замку ніколи к потребі не бувають». Тому Сигізмунд І видав суворий наказ, аби «тим князям, і панам, і зем’янам наказали, аби вони того часу без всякого затримання до Києва їхали і, при пану воєводі будучи, місця свої в час пригоди осідали й нам служили». Таким чином, об’єднаними зусиллями солдатів і ополченців ординці були перехоплені на річці Голтві та Полозор’ї і розгромлені.