Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 157

Наступного року король через підскарбія земського Івана Горностая знову поставив питання перед радою панів щодо відносин з Кримом і оборони України від кочовиків. Сигізмунд І повідомив про прибуття кримського великого посла Маакул-мурзи з іншими послами, через яких хан вимагає упоминок по-старому, «як і до цього». Беручи до уваги, що спокій минулих років «від царя Перекопського» був досягнутий як зовнішньополітичними успіхами Литовської держави, оскільки «на переказі» хану стояли литовські клієнти — Іслам-Ґерай і Ших-Ахмат, так і тим, що волинське ополчення перебувало в бойовому стані, король пропонував і надалі «всім зем’янам кінно і збройно наготові бути». Голова уряду наводить приклад Польщі, де замість сплати упоминків було вирішено набрати «служебних» і «прилеглим землям до тих служебних кінно і збройно до допомоги наготові бути і з Божою допомогою... від того неприятеля боронитись». Щоправда, стимулом для таких заходів поляків була не тільки й не стільки кримська загроза, як молдавська, принаймні слуга Юрія Радзивілла в листі до свого патрона саме з нею пов’язував військові приготування Корони Польської.

Далі король, скаржачись на зубожіння своїх володінь, просив, аби рада панів Литовського князівства знайшла гроші на оборону земську, а також відремонтувала й забезпечила всім необхідним Київську фортецю. На кінець свого послання король поставив вимогу щодо посилення контролю над сплатою коштів, призначених для найму вояків. Рада панів скаржилися королю, що не можуть надійно зміцнити прикордонні замки.

У відповідь Сигізмунд І 27 листопада 1531 р. видав спеціальний лист земському підскарбію Івану Горностаю. Цей документ містить чималу інформацію щодо оборонних заходів короля та їх виконання урядовцями. Тон листа досить жорсткий, відчувається, що Сигізмунд І роздратований неефективним витрачанням державних коштів і невиконанням його наказів. Наприклад, на Київ були видані чималі суми, але місту «нічого досить не учинено». Тому, на думку короля, рада панів має обрати чотирьох «добрих і гідних» людей, які мають по прикордонних замках кожен рік поперемінно їздити і слідкувати за належним виконанням королівських наказів. Що ж до видачі зі скарбу грошей, то Сигізмунд І наказав Горностаю без його особистого розпорядження ні на забезпечення замків, ні на послів, ні на найманців не видавати «пенязів». Наступний рік показав, що побоювання Сигізмунда І щодо Криму й оборони України були небезпідставними.

На осінь 1531 р. Велике князівство Литовське впритул наблизилося до перспективи нового втручання у внутрішньокримські усобиці, бо якраз у той час у Саадет-Ґерая І вибухнув конфлікт з могутнім татарським родом Ширінів. Для відносин між Вільном і Кіркором це мало неабияке значення, оскільки частина Ширінів на чолі із загиблим 1528 р. князем Мемешем підтримувала литовського клієнта Іслам-Ґерая, а частина, під проводом Бахтіяра, підтримувала Саадет-Ґерая І. Крім того, в першій половині 1531 р. до Литовського князівства прибуло велике посольство кримців, що складалося з Ширінів і було очолюване їхнім же вельможею сином Бахтіяра Маакул-мурзою. Прибуття послів могло означати початок змін у зовнішньому курсі Криму: від протистояння з Литовською державою до союзу з нею. Принаймні посли склали присягу Сигізмунду І.