Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 141

У той час як Литовська держава й заволзько-ногайські орди вели жваві переговори, в Кримському ханаті поступово розкручувався маховик внутрішньополітичної кризи. Відсутність найвищої ланки ієрархії влади змусила кримську знать, не гаючись, обрати нових хана й калгу. Ними стали діти Мехмед-Ґерая І — Газі й Бабу Ґераї відповідно. Але Сулейман І, не визнаючи цього кроку кримських князів і мурз, прислав до Кафи Саадет-Ґерая у супроводі 200 яничарів. Наявність турецьких гвардійців при хані є показовим фактом, оскільки яничари, за визначенням російського вченого Петросяна, були «важливим інструментом у руках султанів, за допомогою якого ті досягали мети щодо збереження та зміцнення своєї влади на завойованих територіях». У країні, і без того потерпілій від зовнішніх ворогів, було встановлено двовладдя. Ситуація вимагала швидшого улагодження цього конфлікту. Тому в квітні 1524 р. було вирішено провести примирення на умовах проголошення ханом Саадет-Ґерая, а Газі-Ґерая калгою. Але під час принесення присяги останнього було вбито за наказом дядька, який став, таким чином, єдиним правителем держави.

Новому хану дісталась важка спадщина внаслідок військових поразок його попередників. Небезпека нових вторгнень ззовні залишалась досить великою. Цілу зиму 1523/1524 рр. кримські війська стояли відмобілізовані в очікуванні нових нападів ногайців. А навесні 1524 р. пройшла чутка, ніби 80-тисячне військо Сигізмунда І, розоривши Очаків, рушило на Білгород. Не меншу загрозу для Криму становили переговори Ших-Айдара, Агіша й Мамая з урядом Литовської держави щодо звільнення Ших-Ахмата. Щоб зашкодити цьому і, якщо не привернути на свій бік, то принаймні нейтралізувати ногайців, Саадет-Ґерай І дав згоду на шлюб свого брата, казанського хана Сахіб-Ґерая І, з дочкою князя Агіша, а також на шлюб свого сина з донькою князя Мамая. До того ж остаточно з’ясувалося, що більшість вояцтва, яке пішло на Астрахань, залишилося живим. За словами хана, до рідних домівок майже щодня повертаються кримські вояки окремими групами «по п’ятсот і по сто наші люди войовані до нас приходять... як добрі, так і прості...» Тоді ж повернувся й Іслам-Ґерай.

Наприкінці весни 1524 р. Саадет-Ґерай І перейшов до більш активної зовнішньої політики, скерувавши кримську агресію на Велике князівство Литовське і Корону Польську, що було частиною європейської політики Османської імперії. Ще 1523 р., невдовзі після свого прибуття до Криму, Саадет-Ґерай І почав тиснути на Сигізмунда І. У своєму першому листі до короля і ради панів Великого князівства Литовського хан вихвалявся, що, будучи ставлеником Сулеймана І, привів із собою до Криму величезне турецьке військо, «з гарматами і з ручницями з численним військом, хвала Богу, прийшовши». У наступних листах він уже детальніше змальовує турецьку допомогу: «щасливий государ турецький цар то почув [про смерть Мехмед-Ґерая І] і зі мною, братом своїм, тверду присягу вчинив, велике військо шістдесят тисяч війська Селістрийського санджака і, крім того, війська ще десять тисяч добрих людей полем прислав... А сам... морем із двома тисячами холопів своїх прийшов до Кафи з ручницями». Крім турків, Саадет-Ґерай І, за власним визнанням, зібрав у своїх руках усі війська «моїх батьків предків». Залякуючи урядовців Великого князівства Литовського своєю могутністю, хан тут же вимагав прислати до нього посла з річними упоминками й татарських послів, які ще з часів Мехмед-Ґерая І перебували в Литовській державі, покарання О. Дашковича та «іже з ним» за напад на Іслам. У випадку ж невиконання його вимог Саадет-Ґерай І погрожував нападом: «з турецьким військом татарському війську... призволю людям і панству твоєму люто буде».