Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 139

Хитання терезів

Успіх Мехмед-Ґерая І виявився тимчасовим. Ногайські мурзи, що спочатку підтримали хана, побоюючись зміцнення його влади, перейшли на бік його супротивників, що змінило весь хід астраханської кампанії Криму та визначило її результати. Очолювані князями Мамаєм і Агішем, вони виманили Мехмед-Ґерая І з Астрахані й убили його разом із калгою і почтом, після чого розгромили тритисячний загін, що супроводжував хана. Більша частина війська була розпорошена по степах і окремими групами поверталася до рідних улусів. Першими в Крим повернулися двоє синів хана, Газі й Бабу Ґераї, разом із п’ятдесятьма князями. Їх переслідували заволзькі татари на чолі з Ших-Айдаром — сином хана Великої Орди Ших-Ахмата, а також ногайці під проводом князів Мамая та Агіша, які наприкінці березня 1523 р. заблокували півострів із півночі. Перейшовши Перекопський перешийок і розташувавшись табором біля Солоного озера, нападники вислали два загони до столиці ханату Кіркора й головного міста ширінівського роду Старого Криму з метою спустошення улусів. Поки тривало розорення Криму, з Астрахані надійшло зібране кримськими князями з роду Ширінів Мемешем і Давлет-Бахтієм 12-тисячне військо, яке розбило дорогою ногайського князя Кошума й мангитського князя Удема. Кілька днів по тому під стінами Перекопської фортеці відбулася битва кримських татар із головними силами заволжців та ногайців. Кримські татари зазнали поразки й змушені були шукати захисту за стінами перекопських укріплень, гарнізон яких на той момент складався з турецьких яничарів. За свідченням сучасників, турецькі вояки мотузками втягували татар на стіни. Тоді ж переможці послали два загони під Очаків, де захопили в полон чотирьох кримських царевичів, з них двох Ґераїв — Шан-Ґерая і Ша-Іслама — було вбито, Мерет-Ґерая, Бетігіреєвого сина, відпущено до Перекопа, а сина Мехмед-Ґерая І Іслам-Ґерая — забрано в неволю. Нападники, однак, не змогли захопити жодного кримського фортифікованого міста. Через два тижні після битви заволзькі й ногайські татари вирушили до своїх улусів.

Поразка кримських татар під Астраханню і спустошення земель Кримського ханату заволзькими та ногайськими ордами, а також відсутність найвищої ланки ієрархії влади внаслідок загибелі хана й калги одразу позначилися на зовнішній політиці Литви. Склалися сприятливі умови щодо захисту власних південних кордонів і спроб хоча б часткового повернення свого впливу в Північному Причорномор’ї. Литовська держава не тільки припинила сплату щорічних упоминок, а й навіть у Києві було перехоплено кримських гінців, що вже поверталися додому, і відібрано в них коштовності, передані королем Мехмед-Ґераю І. Війська Великого князівства Литовського, очолювані Остафієм Дашковичем, навесні 1523 р. захопили і знищили в пониззі Дніпра кримське місто-фортецю Іслам-Кермен, яке було розташоване на лівому березі. Як пізніше скаржилися урядовці Кримського ханату литовській раді панів, литовські вояки «город Іслам зламали... і гармати побрали і кілька татар з гарматами і з дружинами і з дітьми своїми, що ховалися неподалік Дніпра» захопили в полон. Не зупиняючись на цьому, нападники вийшли в море, де «два кораблі взяли і людей в них побили і на чотири тисячі золотих побрали». Загальні ж збитки кримці рахували так: 9 тисяч золотих і 90 тисяч аспрів. У документах збереглося свідчення про те, звідки були вояки, що знищили татарську фортецю. Князь Адрагман, правитель Іслам-Кермена з часу його заснування, скаржився королю, що це зробили вояки «з україних городов». А такими «городами» для кримців були міста Київщини й Поділля. Таким чином, похід у пониззя Дніпра був продуктом мілітарної сили населення українських земель у складі Великого князівства Литовського. А це черговий раз підтверджує те, яке місце і роль відводилися Україні у кримській політиці Литовської держави.