Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 137

Військові приготування у Литовській державі й Польщі, хоч і не завжди вдалі, все ж зіграли свою роль, і хан був змушений відмовитися від агресії. І вже 9 серпня 1522 р. Мехмед-Ґерай І знову присягнув перед О. Горностаєм та послав до короля відповідного листа. Крім присяги, хан через Остафія Дашковича довів до відома короля: «З тобою [Сигізмундом І], братом нашим, так і з королем угорським справа наша одна є». Спроби втягнути хана до союзу з угорцями робилися вже з весни — на Балканах агентом Сигізмунда І виступав Ян Тарновський. І от нарешті хан виразив свою готовність розпочати переговори з антитурецьким блоком Ягеллонів. Після надіслання до Кіркора листа від угорського короля Мехмед-Ґерай І ухвалює важливе рішення. Він виражає готовність послати до Угорщини свого посла. В історіографії часто домінує думка, ніби кримські хани були сліпою зброєю в руках османів. Проте зовнішня політика Мехмед-Ґерая І, особливо в 1521—1523 рр., явно йде врозріз із політикою турків. І якщо походи на Московську державу можна ще розглядати як непокору норовистого хана, то переговори з країнами, з якими Османська імперія вела виснажливі війни, прямо вказують на те, що правитель Криму остаточно відчув себе незалежним правителем, рівним султану. У своєму листі до короля Мехмед-Ґерай І спростував чутки про своє примирення з Сулейманом І і писав, що на вимогу останнього припинити воювати з московськими землями, він дав тому таку відповідь: «Я відаю, що маю з холопом своїм з московським вчинити, а ти, царю, в те не вступай».

Узимку Мехмед-Ґерай І обіцяв на чолі 300-тисячної армії виступити проти Московської держави й вимагав, аби Сигізмунд І прислав до нього рязанського князя, бо саме з ним хан хотів іти в похід. На випадок королівської відмови чи затримки Мехмед-Ґерай І погрожував, що «великий гнів на вас буду мати» і на Московську державу похід не відбудеться. Але позиція Сигізмунда І була непохитною. Рязанський князь поїде до Криму тільки після повернення О. Дашковича або в обмін на належних заручників. Дещо згладжуючи тон своєї відмови, король сам розписував переваги утворення Рязанської держави під протекторатом Кримського ханату. На думку російського вченого Д. Іловайського, контакти рязанського князя Івана Івановича з Мехмед-Ґераєм І розпочалися ще в 1519—1520 рр. Ходили чутки, ніби князь навіть хотів одружитися з донькою хана, за що 1520 р. і був заарештований у Москві. Беручи до уваги цей факт, Іловайський припускав, що серед причин, які спонукали Мехмед-Ґерая І до походу на Московську державу 1521 р., було захоплення Рязані та введення її до сфери кримських впливів. Підтвердженням цього, на нашу думку, може бути факт облоги кримцями Рязані, а також намагання хана як мирними, так і силовимизасобами захопити місто. Узагалі, ідея реставрації удільних князівств татарськими ханами, як вдало зауважив Казимир Пуласький, не була новою. Відомо, що Ших-Ахмат, останній правитель Великої Орди, мав наміри на Тверське велике князівство. Та й батько Мехмеда — Менґлі-Ґерай І виношував плани щодо відновлення Київського князівства під своєю зверхністю. Особливо імпонувало королю повідомлення про підготовку нового наступу на Московську державу, про що повідомляв Дашкович. Щоправда, правитель Великого князівства Литовського й Королівства Польського тут же обмовився, що Литовська держава змушена примиритися зі своїм східним сусідом з причини османського наступу на Угорщину. Однак, якщо хан все ж організує похід на володіння Василія III, то рада панів зможе допомогти кримцям у цьому. Все вказує на те, що у Вільні хотіли повторити ситуацію літа 1521 р., аби хан сам ризикував, воюючи з Московською державою, а їхні війська стояли в той час на кордоні. Мехмед-Ґерай І, зі свого боку, намагався натиснути на короля через послів останнього. Для них спеціально створювали незручності в мешканні, грабували їхніх слуг, а королівського посла Ясмана взагалі заарештували. Зрозуміло, що тиск з боку кримців на литовське посольство міг мати й іншу мету. Хану було вигідно, аби його зовнішні супротивники бачили це. Хоча одне й не виключає іншого. Окрім того, Мехмед-Ґерай І, готуючись до широкомасштабного походу, напевно, хотів мати побільше заручників з боку Великого князівства Литовського. І його побоювання за свої тили з боку цієї держави, як показало майбутнє, не були марними. Ставлення оточення Сигізмунда І до угод, підписаних із кримцями, й до хана зокрема гарно характеризує каламбур Томіцького: «цар поганський і мир з ним поганський». Коли ж хан вирушив у черговий похід, то цей королівський радник сказав: «Боже, дай, аби він звідти не вийшов».