Читать «Тріснуло дзеркало» онлайн - страница 129

Він скинув на неї швидким поглядом, у якому був сумнів. Може, перед ним іще один шукач сенсацій? Але вираз обличчя міс Марпл був серйозним і стриманим.

– Чом би й ні? – сказав він. – Якщо ви так хочете. Ходімо.

Він підвів її до сходового майданчика й зупинився там, де він був значно розширений після перебудови.

– Ви багато чого змінили від тих часів, коли тут жили Бентрі, – сказала міс Марпл. – Мені ці зміни подобаються. А тепер дозвольте глянути. Столи стояли отам, я думаю, а ви й ваша дружина…

– Моя дружина стояла тут, – показав Джейсон. – Люди підіймалися сходами, вона тиснула їм руки й передавала їх мені.

– Отже, вона стояла тут, – сказала міс Марпл.

Вона стала на те місце, де стояла Марина Ґреґ. Стояла там спокійно й не ворушилася. Джейсон Рад дивився на неї. Він був спантеличений, але зацікавлений. Вона підняла праву руку, легенько, ніби обмінялася з кимось рукостисканням, потім подивилася вниз на сходи, ніби хотіла побачити, хто підіймається ними. Потім подивилася прямо перед собою. На стіні там, на рівні середини сходів, висіла велика картина, копія одного зі старих італійських майстрів. По обидва боки від картини були вузькі вікна: одне виходило в сад, а друге – на стайні та на флюгер. Але міс Марпл дивилася не на вікна. Її погляд був прикутий до картини.

– Перше враження, про яке ти почуєш від людей, завжди буває правильним, – сказала вона. – Місіс Бентрі сказала мені, що ваша дружина дивилася на картину «застиглим» поглядом – так вона це висловила. Мадонна… червоні й голубі шати… а на руках тримає дитину й сміється, дивлячись на неї… Це «Сміхотлива Мадонна» Джакомо Белліні, – сказала вона. – Картина релігійна, але водночас і така, що зображує щасливе материнство. Ви зі мною згодні, містере Рад?

– Та певно, що згоден.

– Тепер я розумію, – сказала міс Марпл. – І дуже добре розумію. Усе дуже просто, чи не так?

Вона знову подивилася на містера Рада.

– Просто?

– Я думаю, ви знаєте, як це просто, – сказала міс Марпл.

Знизу почувся дзвоник.

– Не думаю, що розумію, як це просто.

Джейсон подивився вниз на сходи. Там лунали голоси.

– Я знаю цей голос, – сказала міс Марпл. – То інспектор Кредок, я ж не помилилася?

– Атож, то, либонь, він і є.

– Він теж хоче побачитися з вами. Ви не заперечуватимете, якщо він приєднається до нас?

– Якщо він захоче, то чого ж…

– Я думаю, він захоче, – сказала міс Марпл. – У нас залишається не так багато часу, щоб його втрачати, правда ж? Ми наближаємося до тієї миті, коли нам стане цілком ясно, як усе сталося.

– Ви ж сказали, що все дуже просто, – нагадав їй Джейсон Рад.

– Усе було так просто, – промовила міс Марпл, – що ніхто нічого не зміг побачити.

Худорлявий дворецький піднявся сходами.

– Прийшов інспектор Кредок, сер, – повідомив він.

– Будь ласка, скажіть йому, щоб він приєднався до нас, – мовив Джейсон Рад.

Дворецький знову зник, і через мить або дві інспектор Кредок уже підіймався сходами.

– Це ви! – вигукнув він, звертаючись до міс Марпл. – Як ви тут опинилися?

– Я приїхала на Інчі, – пояснила міс Марпл, спричинивши те саме нерозуміння, до якого завжди призводила ця репліка.