Читать «Свідок обвинувачення та інші історії» онлайн - страница 20

Дивно, до біса дивно. Смерть. Якби вона ще й засяяла, промовляючи це!

– То результатом моєї помилки може стати смерть? Саме так?

– Так.

– У такому випадку, – мовив Еванс, підводячись на ноги й віддаючи половину крони, – мені не варто припускатися помилки, еге ж?

Він це промовив із легкістю, та коли вийшов із шатра, його стиснуті щелепи видавали рішучість. Легко сказати, та нелегко зробити. Він повинен вчинити правильно. Життя, крихке життя залежить від цього.

І не було нікого, хто міг би йому допомогти. Еванс поглянув на свого друга Гейдока, що стояв осторонь. Від нього ніякої допомоги.

Гейдок розмовляв із жінкою. Потім вона відійшла й попрямувала в бік Еванса. Інспектор її впізнав. То була місіс Мерровдін. Імпульсивно він став на її шляху.

Місіс Мерровдін мала досить привабливий вигляд. Високе світле чоло, красиві карі очі й спокійний вираз обличчя. Вона була схожа на італійську мадонну і підкреслювала це, розділивши волосся на голові посередині й заклавши його за вуха. У неї був глибокий, трішки сонний голос.

Жінка стримано посміхнулась до Еванса, вітаючись.

– Я так і думав, що це ви, місіс Ентоні… тобто місіс Мерровдін, – мовив він невимушено.

Еванс навмисне обмовився, непомітно спостерігаючи за нею. Він побачив, як у неї трішки більше піднялись повіки, і вона різко вдихнула повітря. Та погляду не відвела. Дивилась на нього гордо й непохитно.

– Я шукаю свого чоловіка, – тихо промовила вона. – Ви його ніде не бачили?

– Він ішов у тому напрямку, коли я його востаннє бачив.

Вони пліч-о-пліч пішли у вказаному напрямку, тихо і мило розмовляючи. Інспектор усе більше захоплювався. Що за жінка! Яка витримка. Яка виняткова врівноваженість. Надзвичайна жінка… і дуже небезпечна. Він був упевнений: дуже небезпечна.

Чоловік досі був неспокійний, проте задоволений своїм першим кроком. Він дав їй зрозуміти, що впізнав її. Це її насторожить. Вона не наважиться зробити чогось необдуманого. Ще була справа щодо Мерровдіна. Якби його попередити…

Коли вони знайшли її чоловіка, той якраз розглядав порцелянову ляльку, яку виграв у копійчаній лотереї. Дружина запропонувала піти додому, і він із радістю погодився. Місіс Мерровдін звернулась до інспектора:

– Чи не бажаєте піти з нами на чашечку чаю, містере Еванс?

Чи була в її голосі нотка виклику? Він гадав, що була.

– Дякую, місіс Мерровдін, із задоволенням.

Вони йшли туди, спілкуючись про приємні та звичайні речі. Світило сонце, ніжно подував вітерець, усе навколо них було приємним і звичайним.

Їхня служниця була на фестивалі, як пояснила місіс Мерровдін, коли вони прибули до чарівного старовинного котеджу. Вона пішла до своєї кімнати зняти капелюха й повернулась, щоб накрити стіл до чаю і закип’ятити чайник на невеличкій лампі. Із полички біля каміну взяла три маленькі піали та блюдечка.

– У нас дуже особливий китайський чай, – пояснила. – І ми його завжди п’ємо по-китайськи: із піал, а не з чашок.

Вона зупинилась, зазирнула в піалу й замінила її на іншу, незадоволено вигукнувши: