Читать «Гелтер Скелтер» онлайн - страница 33

Узагалі цю дівчину можна було вважати за класичний приклад того, як «сірі миші», що виринули нізвідки, зненацька стають королевами балу – наче під чарівним пером автора «Попелюшки». От тільки не всім відомо, що слово «зненацька» тут недоречне, адже те, що у казкарів трапляється буквально за ніч, у реальності потребує колосальних зусиль і копіткої роботи над собою.

На першому курсі Олена губилася серед натовпу тих дівчат, яких привабливі хлопці-старшокурсники зазвичай просто не помічають. Коли хтось із них дивився на неї, у Олени виникало враження, ніби той бачить якесь порожнє місце. Тож перші півроку навчання в Чернівцях проминули ніби в поганому маренні, що складалося переважно з лекцій і семінарів, справ у гуртожитку, а ще зі сталого, добре знайомого більшості студентів безгрошів’я. Батьки «тягнули» дочку як могли. Вона отримувала все необхідне, однак додаткових витрат на розваги, притаманні «золотим студентським рокам», їх бюджет не передбачав.

Поки її сусідка по кімнаті тинялася з подружками по клубах і вечірках, Олена залишалася на самоті. Тому в неї було досить часу, щоб поміркувати над примхами земного буття. Чому хтось має змогу щодня вечеряти в кращих закладах, а інші тим часом змушені давитися осточортілими макаронами? Чому в когось щомісяця нова сумочка, одяг або ґаджет, а хтось мусить майже рік ходити в придбаній на речовому ринку в Новоселицях підробкою під «Луї Віттон»? Чому в одних значно більше залицяльників, ніж друзів? Чому комусь усе, а комусь – зеро? Чому життя таке несправедливе?

Загальна відповідь на всі ці питання знайшлася несподівано, немов сніг серед спекотного літа.

Якось у неділю Олена сиділа в кімнаті гуртожитку, складаючи план майбутнього реферату. Насправді працювати над ним вона мала почати як мінімум із наступного вівторка або навіть середи, але зараз дівчині не було чим зайнятися. Сусідка зранку вшилася кудись у своїх справах, а йти до когось на чай Олені не хотілося. От і вирішила не гаяти часу на безглузді роздуми, а зайнятися бодай чимось корисним. Коли план був готовий майже наполовину, у двері кімнати несподівано постукали. Не встаючи з ліжка, Олена кинула: «Хто там? Заходьте, відчинено!» Навіть не подивилася, кого сюди занесло, бо знала наперед – зараз з’явиться черговий стильно упакований кавалер, спитає її сусідку Тетяну, старшу на два курси, і, можливо, залишить квіти або ще якийсь подарунок для неї.