Читать «Гелтер Скелтер» онлайн - страница 26

Сергій всівся на Мафіновому ліжку поряд з його власником. Він то поглядав у вікно, то намагався розчути, про що теревенять у коридорі чергові. Тоді як Мафін, уже трохи заспокоївшись, вочевидь, ні про що не думав, принаймні не виказував цього. Просто запитально дивився на Сергія. Яка б там атмосфера не панувала на їхньому поверсі, тут і зараз існувала значно цікавіша справа. І саме вона тепер поглинула всю увагу хлопця.

«МакБук Про».

Допис на Сергієвій сторінці вони перечитали безліч разів. Повна версія виглядала так:

«Вітаємо! Ви виграли “MacBook Pro” від Apple!

Друзі! У нас є переможець, який отримає новенький ноутбук від компанії Apple! Це Sergiy Znayda!

Вітаємо Вас, Sergiy! І нагадуємо: Вам необхідно терміново зв’язатися з нашою сторінкою й надіслати повну поштову адресу або завітати в один із магазинів мережі “Алло”.

Згідно з умовами конкурсу Ви маєте дати знати про себе протягом трьох днів з моменту отримання повідомлення. В іншому разі переможцем стане наступна людина за списком.

Дякуємо за активну участь у розіграші, а всім, хто не виграв, радимо не засмучуватися, адже вже скоро розпочинаються розіграші інших подарунків від мережі магазинів “Алло”. Їх у нас дуже багато!»

Як доказ автентичності повідомлення під текстом допису красувався скріншот із random.org з переліком учасників.

Повідомлення спочатку викликало у хлопців шалену бурю емоцій. Однак тепер, залишившись на самоті, коли їх оточували лише чотири стіни та стеля над головою, радісні почуття почали перетворюватися на знервованість, спровоковану нерозумінням того, що відбувалося. Це, перш за все, стосувалося Сергія.

З коридора до них періодично долітало багатоповерхове матюччя й сварня чергових між собою.

– Ти щось пам’ятаєш про цей конкурс? – нарешті спитав Остап у приятеля.

Той тримав у руці телефон, знову й знову перечитуючи повідомлення і не маючи віри власним очам.

– Ти, вочевидь, побачив інформацію про конкурс і пристав на умови.

Остап питально поглянув на приятеля, але у відповідь той лише скривив рота й знизав плечима, що можна було вважати за «не знаю, не пам’ятаю».

– Це ж стандартна схема: вподобай сторінку, пошир інформацію про конкурс на власній сторінці й напиши якийсь коментар. Потім «рандом» обирає переможців. Коротше кажучи, ти й сам все це знаєш, бо любиш таку маячню.

– Як бачиш – не маячню,– виправив Сергій.

Він знову задивився у вікно. Складалося враження, ніби його щось дуже напружує, але що саме – невідомо. Трохи згодом він додав:

– Це по-перше. А по-друге, я взагалі не пам’ятаю, щоб щось таке поширював.– Він ковзнув очима по екрану свого «Самсунга».

– Поширював чи не поширював, це легко перевірити.– Остап хотів був узяти у нього телефон, але Сергій не дозволив.

– Я сам,– сказав він.

Остап не зводив очей з екрана – так само, як і Сергій. Передусім відкрилася купа світлин із вчорашньої вечірки. Далі потяглися розшарені малюнки й жарти з груп на кшталт «Общєства нудних прєстарєлих мізантропов». Ще далі висіли фото з аудиторій і кілька дописів на політичні теми. Загалом Знайдин життєпис нічим не відрізнявся від десятків тисяч подібних сторінок. І так само, як його однолітки, він іноді брав участь у тих чи інших конкурсах, що обіцяли чудові подарунки фактично задарма.