Читать «Гелтер Скелтер» онлайн - страница 151

Дивак!

Однак вона все ж таки пристала на його пропозицію.

Перед тим як звернутися до коханої, Богдан, у свою чергу, дав собі обіцянку контролювати кожне власне слово. Він розумів, що це надскладна справа, особливо через те, що болісно відчував: їхні відносини зайшли в глухий кут. А настрій Дарини подобався йому все менше й менше. Водночас маячіла дійсно невідкладна проблема, яку слід було негайно вирішувати. Саме про це він і збирався розповісти: про агенцію, зустрічі з Олегом, про аферу, у якій він загруз, а головне – про те, що в цьому немає навіть сліду будь-якої містики. До того ж це доводило слушність його слів і вчинків. Однак про таке належало мовчати, це він також розумів…

Усівшись у затишному закутку, відокремленому шторами від головної зали кав’ярні, вони, по-перше, занурилися в меню. Це дозволяло хоч якось приховати ніяковість, що відчували обоє після сварки. Хлопчина-офіціант виявився аж надто моторним: він миттю виконував замовлення й не давав Богданові та Дарі почати розмову. Нарешті офіціант перемкнувся на інших відвідувачів, і вони залишилися наодинці.

Присьорбуючи каву, Богдан обережно виклав факти. Він зважував кожне речення, позаяк кожне необережне слово вона могла сприйняти як натяк на ті чи інші обставини їхньої незлагоди. Стежачи за поглядом Дари, хлопець у якийсь момент помітив у її очах полегшення. Наступної миті вона напружилася, а її вдаваний спокій кудись зник. А під час розповіді про відвідини Сотникова й дорогу до нього Дара так розхвилювалася, що він не знав, чим її заспокоїти.

Божевілля!

Дару можна було зрозуміти: ця розмова остаточно занурила її в розпач, адже містика, пов’язана із дзеркалами, пояснювала бодай щось. Вони з Мафіном і Максом покладалися на легенду, що виявилася тим, чим і була, тобто перекрученим переказом поширеного сюжету, а Богдан наразі, сам того не усвідомлюючи, забив останній цвях у домовину її надій.

Коли вони залишили кав’ярню, хлопець хотів був запропонувати прогулятися містом, та зрештою відмовився від цієї думки. Рано чи пізно вони б торкнулися питання про їхні стосунки, але це табу не слід було зараз порушувати. Це точно не на часі, бо Дара виглядала надміру збентеженою.

54

ОСТАП. ПОЯВА ДИЯВОЛА

Достеменність будь-якої моторошної легенди або лячної історії повністю залежить від того, чи вірить у неї хтось. Людина сприймає зміст, вважає його правдивим, відчуває певні емоції – і таким чином матеріалізує те, що її лякає, а далі лише підживлює його своїм страхом.

Щось подібне сталося з Остапом. Він щиро повірив знайденій легенді й настільки нею захопився, що й інших переконав у її правдивості, а вже їхнє колективне несвідоме створило образ кровожерливого монстра.

Щоб позбавитися його, їм належало зрозуміти абсурдність ситуації – тобто зазирнути жахові просто в очі. Тоді правда вийшла б назовні, а клята примара зникла. Та, на жаль, у теперішній ситуації це була б лише половина справи. Народжене уявою чудовисько зникло, але натомість постало інше, і зовсім не казкове. І якщо дотепер небезпека все ж таки здавалася потойбічною, досить примарною, нині вбивця набув реальних рис, зробився істотою з плоті та крові. А ще стало остаточно зрозуміло, що він не має наміру зупинятися.