Читать «Земля Санникова» онлайн - страница 7

— Вони, очевидно, на Землі Санникова, — там же, куди летять перелітні птахи, які, напевно, служили їм провідниками.

— Так, якби люди могли літати, я б цьому залюбки повірив. Але онкілони літати не вміли й повинні були пробратися на цю землю або водою, або льодом.

— Водою вони не пливли, тому що взяли з собою свої стада, а це занадто важкий і неспокійний вантаж для байдар.

— А льодом вони пройти не могли. За всіма наявними відомостями, Льодовитий океан замерзає не на всьому просторі, на деякій відстані від берега завжди залишається більш-менш широка смуга відкритої води. Тому жоден чукча — а вони достатньо сміливий народ — не побував на острові Врангеля і жоден промисловець — вони теж не боягузи! — не досягав острова Беннетта. І загибель барона Толля доводить, що льодом теж пройти не можна!

— Усе це цілком справедливо взагалі, — спокійно заперечив юнак збудженому академіку. — Але згадайте, що клімат не завжди однаковий, холодні періоди чергуються з теплими, залежно від сонячних плям…

— Ну звичайно, я це знаю! — зауважив Шенк.

— Ми знаємо, що онкілони перебрались на Новосибірські острови — там теж знайдено землянки та інші сліди перебування.

— Гаразд, що далі?

— Вони побачили, що це місце непридатне для життя, мало звіра, птаха і рік од року буде ще менше внаслідок полювання. Перспектива голоду мусила гнати їх далі, а наявнісь птахів, що пролітали великими зграями на північ, свідчила про те, що там має бути земля, значно багатша на дичину. Припустімо, що саме в цей час був холодний період: припало декілька особливо суворих зим і море замерзло. Ранньою весною, коли дні вже довші, онкілони благополучно перебралися на Землю Санникова.

— І вимерли там від голоду й холоду, бо неможливо припустити, щоб під вісімдесятим градусом була земля, придатна для життя людини. Гуси, качки, можливо, знаходять собі їжу на відталій тундрі, а людина…

— Людина добуває цих птахів, моржів, тюленів, білих ведмедів, рибу і живе в Гренландії та на островах на північ від Америки, на Шпіцбергені й Новій Землі, — живе, навіть любить ці полярні країни і сумує за ними, якщо потрапить на південь.

— Я бачу, ви цілковито переконані в існуванні Землі Санникова та існуванні на ній онкілонів.

— У першому я переконаний, друге вважаю єдиним можливим поясненням їхнього зникнення.

— На жаль, академія не поділяє цієї думки. Я запитував. Мої колеги переконані, що цієї землі немає і що Толль загинув.

— Дуже сумно, якщо це так, бо єдине місце, куди міг урятуватися Толль, — це Земля Санникова. Я не стверджую, що він там, але це можливо, і тільки там лишається шукати його сліди.

— Навряд чи тепер знайдуться охочі шукати цю землю та його сліди після всього, що зроблено, навіть якби знайшлися гроші.

— Я б поїхав охоче і знайшов би серед засланців Якутської області та серед промисловців північного берега надійних супутників.

— Як би ви організували експедицію, якби знайшлись гроші?

— Я маю на увазі двох засланців, які теж живуть у Козачому. Ми з ними часто обговорювали проект такої експедиції, звичайно, платонічно, бо грошей у нас немає, крім мізерної допомоги, яку царський уряд дуже неохоче видає своїм полоненим. Ми живемо зовсім як тубільці — полюванням, рибальством. Обидва товариші — люди молоді й не занепали духом на засланні; праця підтримує нас і ми загартувались. Крім того, я б узяв двох промисловців, які не раз бували на Новосибірських островах, мають собак і спорядження, досвідчені у пересуванні льодом.