Читать «Земля Санникова» онлайн - страница 5

— Куди ж у такому разі летять ці дурні птахи? — розсміявся юнак.

— Справді не знаю. Можливо, через Північний полюс у Гренландію, хоч це неймовірно, — відповів Шенк, знизуючи плечима.

— А чи не можна припустити, що через якісь особливі умови Земля Санникова, незважаючи на своє північне положення серед льодів полярного океану, має клімат тепліший, ніж острови Беннетта й Новосибірські, що знаходяться південніше?

— Ну, це вже просто фантазія, даруйте на слові! — заперечив академік, трохи розсердившись. — Для такого припущення, окрім перельоту птахів, жодних підстав нема.

— Може, там знаходиться вулкан, який зігріває ґрунт, — не вгамовувався юнак, — або гарячі джерела!

— Дим вулкана давно побачили б ваші ж промисловці й мореплавці. Не забудьте, що й Нансен проплив на «Фрамі» під час свого дрейфу в льодах поблизу того місця, де передбачалась ця таємнича земля, але нічого не бачив.

— А чи вам відомо про дивне зникнення цілого народу онкілонів, який жив на Півночі? Через те, що їх тиснули чукчі, вони подалися кудись із материка з усіма своїми стадами, і більше про них ніхто не чув, і де вони — невідомо.

— Так, пригадую, про них збирали відомості Врангель, Норденшельд і Майдель. Але я не займаюсь етнографією…

Дзвінок, що голосно пролунав у бібліотеці, перервав слова академіка. Шенк підвівся:

— Треба йти слухати наступну доповідь. Але ваші міркування все-таки зацікавили мене — нам треба ще поговорити. Приходьте до мене додому за тиждень, увечері. Ось моя адреса.

Шенк дістав із гамана візитну картку і, передаючи її співрозмовникові, додав:

— Я подивлюся в літературі про цих онкілонів. І позондую в академії ґрунт щодо нової експедиції для пошуків Толля, хоча дуже сумніваюся в успіху. В усякому разі, приходьте.

Зниклий народ

Шенк був старим холостяком, який багато мандрував молодим; він проводив дослідження і в пониззі Єнісею, шукаючи залишки мамонта в тундрі, і в Забайкальській області, і на Амурі, і навіть на Сахаліні, невдовзі після приєднання цього далекого краю до Росії, вивчаючи його геологію та флору. Повернувшись до столиці, він поринув в обробку зібраних матеріалів.

Жив він самотньо й надзвичайно скромно, витрачаючи значну частину своєї академічної платні на допомогу вченим-початківцям і на субсидії експедиціям у Сибір, який його цікавив, і в полярні країни. Чимало його грошей пішло на подорож Толля, якого він високо цінував як дослідника, та на пошуки його слідів.

Повернувшись із урочистого засідання, Шенк узявся за читання відомостей про загадкове плем’я онкілонів.

Декілька століть тому вони населяли весь Чукотський півострів, але потім були витіснені чукчами до берега Льодовитого океану. За статурою, одягом, мовою та способом життя вони дуже відрізняються від чукчів, і їхніми найближчими родичами є алеути острова Кадьяк.

Норденшельд під час свого плавання на кораблі «Вега» уздовж берегів Північного Сибіру в районі мисів Іркайпій, Шелагського і Якан знаходив численні кинуті оселі онкілонів, які являли собою землянки своєрідного типу, до половини заглиблені в ґрунт і з покрівлею з китових ребер, присипаних землею. Під час розкопок було знайдено різні знаряддя з каменю та кістки — сокири, ножі, наконечники списів і стріл, скребки та інше, нерідко навіть ще з кістяними й дерев’яними рукоятками, що збереглися протягом віків завдяки мерзлоті ґрунту разом із ременями, котрими наконечники й сокири були прикріплені. Онкілони не знали використання заліза та інших металів і були в повному розумінні людьми кам’яного віку.