Читать «Земля Санникова» онлайн - страница 20

Вирубати гроти у твердому снігу, який виламувався великими брилами, не потребувало багато часу; брили складалися в стінку коло входу, захищаючи його на випадок переміни напрямку вітру. Потім серед берегових торосів і заметів почали відкопувати плавник для палива й тільки після цього розвантажили нарти й улаштувалися хоча тісно, зате затишно, в обох оселях. Собаки давно вже лежали, згорнувшись калачиками серед байджарахів, за торосами й нартами і відпочивали, очікуючи свою вечерю.

Багаття розклали не всередині снігових гротів, а назовні, під захистом стіни із брил, бо під впливом променястого тепла вогню гроти стали б обтавати й обдавати людей краплями води.

Хуртовина бушувала всю ніч і стихла тільки опівдні наступного дня.

Як тільки вітер почав слабшати й небо трохи прояснилося, почали готуватися до від’їзду. Від Ваньчиного мису вирушили на північний захід на край Малого Ляховського острова, який знаходився кілометрів за десять. Цей острів, значно менший, ніж Великий, витягся з півночі на південь кілометрів на сорок-п’ятдесят і не має високих вершин; це дуже пласка й низька, трохи горбиста височина. Його обігнули із заходу, тримаючись берега, й зупинилися на ночівлю, не доїжджаючи північного краю. Притулком від негоди тут могли бути тільки крижані брили торосів, але, на щастя, було тихо.

Наступного дня чекала найважча частина шляху — через широкий проміжок між Малим і Котельним островами, який сягав майже сімдесят кілометрів. Трудність полягала в тому, що тут існує морська течія зі сходу на захід і восени море довго не замерзає, а потім, замерзнувши, нерідко під час бурь скресає. Тому крижані поля часто рухаються, внаслідок чого льоду притаманна сильна торосистість.

Запасши паливо на дуже вірогідний випадок ночівлі в морі, вирушили на північний захід у напрямку до мису Ведмежого, найпівденнішого на Котельнім острові. Останній виднівся на горизонті у вигляді великої пласко-випуклої маси, що нагадувала перевернутий чавунний котел, чим і пояснюється його назва; ледь висунута вершина гори Молакатин, найвища точка острова, здіймається над цим котлом.

Перші двадцять кілометрів шлях був досить легкий, тороси нечасті й невеликі; зате потім у смузі течії й осінніх ополонок почалися тороси, один гірший за інший. Деякі купи льодових брил й навіть окремі брили, поставлені сторчма, сягали двадцяти метрів у вишину. Доводилося працювати сокирами, вирівнюючи дорогу, і стягати нарти за допомогою мотузок (шкіряних, сплетених із ременів), допомагаючи собакам, які вибивалися з сил. На деякі тороси витрачали з півгодини, а то й годину часу.